“Ви — сіль землі” (Матв.5:13)

Сіль цінується за свою властивість зберігати їжу від зіпсуття; і коли Господь порівнює Своїх дітей із сіллю, то цим Він бажає навчити їх. За Його Провидінням і силою Його благодаті вони повинні стати знаряддям для спасіння інших. Господь обрав собі народ з усіх народів не лише з метою назвати їх Своїми синами і дочками, але щоб через них світ міг прийняти спасаючу благодать. Господь обрав Авраама не лише для того, щоб він став другом Божим, а й посередником, через якого народи могли б отримати переваги, котрими Господь бажав їх наділити. У Своїй останній молитві з учнями перед розп'яттям Ісус сказав: “І за них Я посвячую Себе, щоб і вони були освячені істиною” (Йоан.17:19). Так само й очищені правдою християни мають якості, котрі оберігають світ від остаточного морального занепаду.НПЩЖ 32.1

Сіль повинна бути змішана з їжею, до якої її додають. Щоб зберегти їжу від зіпсуття, сіль повинна просочити її наскрізь. Так і спасаюча сила Євангелія може мати вплив на людей лише при особистому тісному спілкуванні з ними. Люди отримують спасіння не як маса, а поодинці. Особистий вплив — це сила; ми повинні підійти дуже близько до тих, кого хочемо спасти.НПЩЖ 32.2

Смак, який має сіль, символізує життєву силу християнина — серце, сповнене любов'ю Ісуса, праведність Христову, що виявляється у житті. Любов Христова має силу та владу. Якщо вона перебуває в нас, вона буде зливатися й на інших. Ми повинні підійти до них так близько, щоб їхні серця зігрілися нашою безкорисливою увагою й любов'ю. Щиро віруючі поширюють навколо себе життєдайну енергію, яка дає нову моральну силу душам, для спасіння котрих вони трудяться. Це перетворення здійснюється не людськими зусиллями, а силою Духа Святого.НПЩЖ 32.3

Ісус застерігає: “Коли сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого непридатна, хіба що викинути її геть, щоб люди топтали її”.НПЩЖ 32.4

Слухаючи слова Христа, люди могли легко уявити блискучу білу сіль, висипану на дорогу, бо вона втратила силу і зробилася непридатною.НПЩЖ 32.5

Цей приклад був влучним зображенням духовного стану фарисеїв і впливу їхньої релігії на оточуючих. Він свідкує про життя тієї душі, яку залишила сила Божої благодаті, холодної душі, яка втратила Христа. Щоб не робила така людина, у людських і ангельських очах вона є прісною. Саме до неї звернені слова Христа: “Якби ж ти був холодний або гарячий! Оскільки ти теплий, і не гарячий, і не холодний, то я виплюну тебе зі Своїх уст” (Відкр.3:15-16).НПЩЖ 33.1

Без живої віри в Христа, як нашого особистого Спасителя, ми не матимемо впливу на цей скептичний світ. Ми не можемо дати іншим те, чого самі не маємо. Ми благотворно впливаємо на інших лише в міру нашого посвячення Христові. Там, де існує формальне служіння, без щирої любові та живих досвідів, не може бути сили для допомоги іншим, ані єдності з небом, ані пахощів вчення Христа. Якщо Дух Святий не використовує нас, щоб передати світові правду, яка знайшла своє втілення в Ісусі, то ми, як та сіль, що втратила силу і є непридатною. Якщо в нас немає благодаті Христа, то ми свідкуємо світові про те, що правда, якій ми нібито віримо, не має освячуючої сили; а через це в нашому середовищі Слово Боже втрачає свій вплив. “Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, та не маю любові, то я, як мідь брезкаюча або бубон гудячий! І якщо я маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці і всяке пізнання, всю віру, так що можу переставляти гори, а не маю любові, то я ніщо! І якщо я роздам усе своє майно і віддам тіло своє на спалення, а любові не маю, то нема мені з того ніякої користі” (1Кор.13:1-3).НПЩЖ 33.2

Якщо любов наповнює серце, вона зливатиметься і на інших; ми будемо любити ближніх не за якесь вчинене для нас добродійство, а тому, що любов керуватиме усіма нашими вчинками. Вона змінює характер, підкоряє поривання, вгамовує ворожнечу та облагороджує почуття. Така любов є великою, як Всесвіт, вона співзвучна ангельській любові. Любов, виплекана в серці, усе життя поширює навколо себе благословення; лише вона здатна зробити нас правдивою сіллю землі.НПЩЖ 33.3