“Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться” (Матв.5:4)

Засмучені, про яких ідеться, — це ті, які щиро і глибоко жалкують за гріх. Ісус говорить: “І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну” (Йоан.12:32). Лише той, хто спрямовує свій погляд на піднесеного на хрест Спасителя, здатний пізнати всю гріховність людства. Він бачить, що саме гріх був причиною страждань і хресної смерті Господа слави; він розуміє, що своїм життям виявляє постійну невдячність і бунт, зневажає лагідну любов Христа до нього. Він зрадив свого найкращого Друга, знехтував найдорогоціннішим небесним даром. Своїми вчинками він знову розп'яв Божого Сина, проколов Його серце. Тепер він відділений від Бога широкою і глибокою чорною прірвою і плаче в тузі й смутку сердечному.НПЩЖ 13.1

Такі засмучені будуть утішені. Бог відкриває нам нашу вину, щоб ми прийшли до Христа, знайшли в Ньому звільнення від кайданів гріха та зраділи б свободі справжніх дітей Божих. Зі щирим каяттям ми можемо підійти до підніжжя хреста і залишити там наші тягарі.НПЩЖ 13.2

Слова Спасителя — вістка втіхи і до тих, хто переживає горе чи втрату близької людини. Скорботи не є випадковими: “Бо не мучить Він (Господь) з серця Свого, і не засмучує людських синів” (Пл.Пл.Єрем.3:33). Якщо Він допускає горе чи нещастя, то чинить це на “користь, щоб ми стали учасниками Його святості” (Євр.12:10). Нещастя і горе, яким би важким і гірким воно не здавалось, послужить благословенням для того, хто приймає його з вірою. Важкий удар, який перетворює в ніщо усі земні радощі, спрямовує наш погляд до небес. Багато людей ніколи б не пізнали Господа, якщо б скорбота не спонукала їх шукати в Нього втіхи!НПЩЖ 13.3

Отже, життєві випробування — Божі знаряддя для очищення нашого характеру від нечистоти та всього лихого. Обтісування, різьблення, шліфування і полірування завдають біль; звичайно, нелегко опинитися під точильним колесом. Але живе каміння, яке зазнало такої обробки, спроможне зайняти своє місце в небесному храмі. На некорисний матеріал Майстер не витрачає стільки праці, зусиль і турботи. Лише Своє дорогоцінне каміння Він шліфує так, щоб воно було придатним для палацу.НПЩЖ 13.4

Господь охоче допоможе кожному, хто покладається на Нього. Той, хто вірний Йому, отримає найбільші перемоги, засвоїть найдорогоцінніші уроки, матиме чудові досвіди.НПЩЖ 14.1

Наш Небесний Отець завжди чує тих, кого торкнулося горе. Коли Давид сходив на гору Оливну, плачучи, “з покритою головою, босий” (2Сам.15:30), Господь дивився на нього зі співчуттям. Давид був одягнений у волосяницю, муки сумління не давали йому спокою. Зовнішній вияв його приниження свідчив про те, що він кається. З розбитим серцем Давид зі сльозами на очах відкрив свою справу Богові, і Господь не залишив Свого раба. Ніколи ще Давид не був настільки дорогим серцю безмежно люблячого Бога, як у цей час, коли переможений докорами сумління, втікав, рятуючи душу від ворогів, яких підбурив до повстання його власний син. Господь говорить: “Кого Я люблю, тому докоряю й караю того. Будь же ревний і покайся!” (Відкр.3:19). Христос підбадьорює серце, що кається, й очищає сумуючу душу, аж поки вона не стане Його оселею.НПЩЖ 14.2

Проте, як багато з нас у хвилину лиха уподібнюються до Якова! Ми гадаємо, що лихо спричинила рука ворога; в темряві ми наосліп боремося проти нього, нас залишають сили, а розраду чи визволення ми не знаходимо. Лише на світанку Яків, завдяки божественному дотику, пізнав Ангела Заповіту, з Котрим боровся. Знесилений, він, плачучи, припав до Його грудей, щоб отримати благословення, якого так сильно прагнула його душа. Ми також повинні навчитися бачити добро в переживаннях і не цуратися Господньої кари та не падати духом, коли Він докоряє нам.НПЩЖ 14.3

“Тож блаженна людина, яку Бог картає …бо Він рану завдасть — і перев'яже, Він ударить, та Його ж руки й загоять. Шість разів з біди тебе Він урятує, а на сьомий не доторкнеться тебе лихо” (Іов.5:17-19). Ісус лікує та зціляє кожну хвору душу. Усвідомлення Його присутності полегшує нашу біль, сум і страждання.НПЩЖ 14.4

Господь не бажає, щоб ми мовчки страждали і боліли серцем, Він хоче, щоб ми підвели свій погляд на Нього та побачили Його сяюче любов'ю обличчя. Благословенний Спаситель стоїть поруч багатьох людей, але їхні очі настільки затьмарені сльозами, що вони не пізнають Його. Господь бажає взяти нас за руку і провадити, якщо ми з вірою дивитимемось на Нього. Його серце відкрите для людського горя, страждань і переживань. Любов'ю вічною Він полюбив нас і оточив Своєю ласкою і милістю. Наше серце може заспокоїтися в Ньому, вдень і вночі ми можемо роздумувати про Його любов і ласку. Він підносить душу над щоденною скорботою і труднощами, дає нам Свій мир.НПЩЖ 14.5

Подумайте про це, діти страждань і сліз, та радійте надією. “А оце перемога, що світ перемогла, — віра наша” (1Йоан.5:4).НПЩЖ 15.1

Блаженні також ті, що плачуть із Христом від співчуття й жалю до грішного світу. Їхній смуток не пов'язаний і з найменшою думкою про власне “я”. Ісус є Страдником; Він переніс невимовні сердечні муки. Душа Його була зранена злочинами людства. Він не жалів Себе, намагаючись полегшити страждання і задовольнити потреби людей; серце Його було сповнене скорботою, коли Він бачив, як багато людей відмовляються прийти до Нього, щоб одержати життя вічне. І всі справжні послідовники Христа матимуть подібні почуття. Зазнавши Його любові, вони працюватимуть разом з Ним для спасіння тих, що гинуть. Вони стають співучасниками як у стражданнях Христа, так і в майбутній славі. Виконуючи з Ним одну роботу, вони п'ють з Його чаші скорботи і тому стануть учасниками і Його радості.НПЩЖ 15.2

Ісус пройшов через страждання і завдяки цьому здатний втішити інших; хто б не страждав, Він страждає разом з ним, “бо в чому Сам постраждав, випробуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти” (Ісая 63:9; Євр.2:18). Розділити це служіння може кожний, хто стає учасником Його страждань. “Бо в міру, як примножуються в нас страждання Христові, — примножує Христос і втіху нашу” (2Кор.1:5).НПЩЖ 15.3

Господь виявляє особливу милість до засмучених, яка пом'якшує серця і рятує душі. Його любов прокладає дорогу до поранених і пошматованих сердець, мов зціляючий бальзам. “Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб могли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться тією потіхою, якою потішує Бог нас самих” (2Кор.1:4).НПЩЖ 15.4