Розділ 59. Батьки, які досягли похилого віку
“Шануй батька твого і матір твою”. Діти зобов'язані шанувати своїх батьків усе життя. Якщо батьки похилого віку і слабкі, діти повинні виявляти до них любов і повагу, яких ті потребують. Нехай вчинки дітей вирізняються благородством, рішучістю, навіть коли для цього вимагається самозречення, аби тільки батьки не зазнали тривоги й неспокою...ХР 290.1
Виховуйте дітей таким чином, щоб вони ніжно любили батька й матір, піклувалися про них. Діти, опікуйтеся батьками, бо ніхто інший не здатний робити для них маленькі справи доброти так, як це зробите ви. Використовуйте свої дорогоцінні можливості, щоб сіяти насіння добра1Рукопис 18, 1891 р..ХР 290.2
Ми у вічному боргу перед своїми батьками. Наша любов один до одного не вимірюється ані роками, ані відстанню, наша відповідальність ніколи не знімається з нас2Рев'ю енд Геральд, 15 листопада 1892 р..ХР 290.3
Діти завжди повинні пам'ятати про те, що навіть у найідеальніших умовах батьки, що досягли похилого віку, мають мало радості та втіхи. Що ще може більше засмутити їхні серця, як не брак уваги з боку дітей? Який гріх дітей може бути більший за той, коли вони завдають горя старим і немічним батькам?3Там жеХР 290.4
Робіть життєву дорогу приємною і рівною. Після того як діти досягнуть зрілого віку і забезпечать своїх батьків житлом та всім необхідним, деякі з них вважають свій обов'язок щодо батьків виконаним. Забезпечуючи їх їжею і дахом над головою, вони не виявляють до них любові й співчуття. У похилому віці батьки мають особливу потребу в любові та співчутті, та діти безсердечно позбавляють їх своєї уваги. Проте не існує таких хвилин у житті, коли діти могли б ставитися до своїх батьків без поваги та любові. Поки батьки живі, діти з радістю мають виявляти до них шану й повагу. Наскільки це можливо, вони повинні вносити в життя стареньких батьків радість і сонячне світло. Робіть дорогу батьків на схилі життя приємною і рівною. Немає кращої рекомендації в цьому світі, ніж та, коли дитина шанує власних батьків; немає кращого запису в небесних книгах, як запис про любов і повагу до батька й матері4Там же.ХР 290.5
Невдячність до батьків. Чи можливо, щоб діти стали настільки байдужими до потреб батька й матері, що не намагалися б усунути всі причини їхнього смутку; коли це в їхніх силах, доглядати за батьками з невтомною турботою і відданістю? Чи можливо таке, щоб діти не бажали зробити останні дні своїх батьків найкращими днями?ХР 291.1
Як може син або донька покинути батька чи матір на чужих людей, котрі піклувалися б про них? Навіть якщо матір була невіруючою і мала тяжкий характер, то й це не звільняє дитину від обов'язку опікуватися нею; цей обов'язок покладений на неї Богом5Там же.ХР 291.2
Деякі батьки самі винні в тому, що їх не поважають. Якщо батьки змалку дозволяють своїй дитині виявляти до них неповагу, говорити з роздратуванням і навіть різко, то пізніше зберуть страшний урожай. Якщо батьки не вимагають від дітей негайного і цілковитого послуху, вони неправильно формують їхні характери. Такі батьки готують своїх дітей до того, що ті зневажатимуть їх у похилому віці, завдаватимуть болю й смутку тоді, коли вони знаходитимуться на краю могили. Нехай благодать Христа змінить серця та характери дітей6Рукопис 18, 1891 р..ХР 291.3
Не платіть злом несправедливим батькам. Хтось сказав: “Я завжди ненавидів свою матір, а вона ненавиділа мене”. Ці слова залишаються в небесних книгах, будуть відкриті й прочитані в день суду, коли кожний буде давати звіт за свої вчинки.ХР 291.4
Дітям можливо здається, що в дитинстві з ними поводилися надто суворо. Але чи зможуть вони зростати в благодаті та пізнанні Христа, стати відображенням Його образу, якщо плекатимуть дух помсти щодо власних батьків, особливо коли вони стали старими і немічними? Чи не повинна саме ця безпорадність батьків викликати в серцях дітей почуття любові? Чи не викличуть потреби старого батька й матері благородних почуттів у серці і чи не будуть діти, завдяки благодаті Христа, ставитися до батьків з повагою і доброзичливістю? О, не дозволяйте серцю ставати твердим як сталь щодо батька й матері! Як може донька, називаючись християнкою, відчувати ненависть до матері, особливо коли вона хвора і стара? Нехай же доброта і любов — запашні плоди християнського життя, — знайдуть своє місце у серцях дітей, змінять їхнє ставлення до батьків7Там же.ХР 291.5
Терпеливо переносьте слабкості. Особливо страшною є думка про дитину, котра ненавидить свою матір — стару, слабку, немічну, яка переживає період так званого другого дитинства. Як терпляче і ласкаво повинні тоді ставитися діти до матері! Говорити лише ніжні слова, які не викликають душевного занепокоєння. Справжній християнин ніколи не буде жорстоким; ніколи, за жодних обставин не буде нехтувати батьком і матір'ю, бо пам'ятатиме про заповідь: “Шануй батька твого і матір твою...”. Бог сказав: “Перед лицем сивого вставай і шануй лице старця” (Левит 19:32)...ХР 292.1
Діти, нехай ваші батьки, немічні та не здатні піклуватися про себе, проведуть свої останні дні в спокої, мирі й любові. Заради Христа, нехай вони чують від вас лише слова доброти, любові, милості та прощення. Ви жадаєте, щоб Господь любив вас, виявляв до вас милість і прощав на ложі хвороби, то ж чи будете ви поводитися з іншими так, як бажаєте, щоб поводилися з вами?8Там жеХР 292.2
Божий план опіки над людьми похилого віку. Не забувайте про необхідність догляду за нашими старенькими братами і сестрами, які не мають сімей. Що можна зробити для них? У світлі, посланому мені від Бога, я закликаю вас створювати організації догляду за людьми похилого віку, але збирати їх усіх під одним дахом не є найкращим методом. Не слід також відсилати їх з дому, аби ними опікувалися інші. Кожна сім'я сама повинна піклуватися про своїх рідних похилого віку. Якщо це неможливо, тоді цю справу виконує Церква, — це її обов'язок і перевага. Усі, хто має дух Христа, будуть ставитися до немічних і старших людей з особливою повагою і ніжністю9Свідоцтва для Церкви, т. 6, c. [272].ХР 292.3
Перевага, котра приносить задоволення і радість. Усвідомлення того, що діти служать для добра батьків, дає їм задоволення впродовж усього життя і принесе особливу радість тоді, коли вони самі потребуватимуть співчуття й любові. Для тих, чиї серця сповнені любові, буде неоцінимою перевагою зробити дорогу батьків на схилі їхнього життя приємною і рівною. Діти радітимуть від того, що приносять спокій і втіху улюбленим батькам в останні дні їхнього життя. Поводитися по-іншому, відмовляючи немічним старим людям у служінні любові синів і дочок, — означає наповнювати свою душу докорами сумління, а дні свого життя жалем, якщо тільки наші серця не остаточно стали твердими й холодними, як камінь10Рев'ю енд Геральд, 15 листопада 1892 р..ХР 292.4