Боже право на власність. В основі ділової християнської етики і справжнього успіху лежить визнання Божого права на власність. Той, Котрий створив усе, є справжнім Господарем. Ми — Його управителі. Усе, що маємо, довірено нам Богом, аби ми могли користатися ним згідно з Його вказівками. Цей обов'язок покладений на всіх людей і стосується всіх сфер людської діяльності. Визнаємо це чи ні, але ми — управителі, котрих Бог наділив талантами і здібностями, поставив виконувати призначену Ним у світі роботу^{1Виховання, c. [137]}.ХР 296.1

Гроші не є нашою власністю. Будинки і землі, картини і меблі, одяг і предмети розкоші — усе це належить не нам. Ми лише мандрівники і подорожні на цій землі. Ми отримуємо як дар усе те, що необхідне для нашого здоров'я і життя...ХР 296.2

Земні благословення дані нам ніби в позику, щоб випробувати нас, дізнатись, чи можна нам довірити вічні скарби. Якщо витримаємо Божу перевірку, отримаємо спадщину, яка належатиме нам, — славу, честь і безсмертя^{2Лист 8, 1889 р.}.ХР 296.3

Ми маємо дати звіт. Якщо б наш народ вкладав у справу Божу гроші, довірені йому, зокрема ту частину, яка витрачається на егоїстичні задоволення, ідолопоклонство, то він зібрав би для себе скарби на небесах і виконав саме ту роботу, якої потребує Бог. Але подібно до багатого із притчі, чимало християн живе в розкошах. Гроші, які Бог довірив їм у позику, щоб вони використовували їх для прославлення Його імені, ці люди кидають на вітер. Вони не замислюються над тим, що їм доведеться дати звіт перед Богом. Їх не турбує думка, що незабаром надійде день розплати, коли кожному доведеться дати звіт за своє управління^{3Лист 21, 1898 р.}.ХР 296.4

Постійно пам'ятайте: на суді вам буде пред'явлений рахунок, доведеться показати, як ви витрачали Божі кошти. Ми багато витрачаємо на самозадоволення, потурання своїм примхам, що не приносить жодної користі, а тільки шкоду. Якщо усвідомимо, що Бог є Подателем усього доброго, що гроші належать Йому, то ми витрачатимемо їх розумно, за Його святою волею. Світ з його звичаями та правилами не буде для нас мірилом, не виникне бажання пристосовуватись до його звичаїв; ми не дозволимо, щоб наші бажання керували нами^{4Лист 8, 1889 р.}.ХР 296.5

Ми будемо використовувати гроші так, що вони стануть засобом для духовного вдосконалення, якщо розглядатимо їх як священну довіру. Не марнуйте грошей для вдоволення власної пихи, марнославства, апетиту чи пристрастей^{5Там же}.ХР 297.1

Мені було показано, що ангел, котрий веде записи, старанно відмічає кожний дар, принесений Богові до Його скарбниці; Господь бачить кожну копійку, посвячену на Його справу, а також те, з яким духом приносяться дари: щиросердно чи вимушено. Реєструються і мотиви, що спонукають людину жертвувати^{6Свідоцтва для Церкви, т. 2, c. [518-519]}.ХР 297.2

Систематичні пожертвування сім'ї. “Нехай кожний з вас відкладає в себе і зберігає, скільки дозволяє йому достаток” (1Кор.16:2). Кожний член сім'ї, від найстаршого до наймолодшого, може взяти участь у цій благородній справі.ХР 297.3

План систематичної благодійності^{*Такого звичаю дотримувались члени ранньої Церкви, котрі з першого дня тижня відкладали свої десятини та пожертвування. (Упорядники).} стане для кожної сім'ї захистом від спокуси витрачати гроші на непотрібні речі; особливо це буде благословенням для багатих людей — збереже їх від марнотратства.ХР 297.4

Щотижня всі члени сім'ї повинні згадувати про Божі вимоги і повністю виконувати їх; і коли вони відмовляють собі в зайвому, непотрібному, щоб покласти гроші до скарбниці, тоді цінний урок відданості славі Божій знаходить своє місце в серці. Раз на тиждень кожний з нас зустрічається віч-на-віч зі справами минулого тижня, з тим прибутком, який він міг би отримати, якби був заощадливішим, і з коштами, втраченими через потурання своїм примхам. Наше сумління, так би мовити, пробуджується перед Богом і або схвалює, або засуджує нас. Якщо ви хочете зберегти душевний спокій і отримати Боже схвалення, то повинні їсти, пити й одягатися так, щоб це було для Його слави^{7Там же, т. 3, с. [412]}.ХР 297.5

Божі вимоги — на першому місці. Божі вимоги мають стояти на першому місці. Ми не виконуємо Його волю, присвячуючи Йому те, що залишилося від нашого заробітку після того, як всі наші уявні потреби були задоволені. Перш ніж витратити якусь частину нашого заробітку, ми повинні відділити і віддати Богові ту частку, яку Він вимагає. У старозавітний час на жертівниках спалювали жертви подяки, вказуючи цим на вічний борг людини перед Богом. Якщо ми маємо успіх у світських справах, то це лише тому, що Бог благословляє нас. Частку прибутку віддавайте бідним, а більшу частину — на Божу справу. Якщо віддамо Богові те, що Він вимагає від нас, то залишок буде освячений і отримає благословення, коли ми будемо ним користуватися. Але якщо людина обкрадає Бога, утримуючи те, що Він вимагає, тоді Боже прокляття лежатиме на всьому^{8Там же, т. 4, с. [477]}.ХР 298.1

Пам'ятайте про нужденних і вбогих. Якщо хочемо своїми характерами уподібнитися до Христа, то повинні позбутися самолюбства. Виконуючи справу, яку Він нам довірив, віддавайте Богові кожну часточку ваших коштів, які можете заощадити. Ми довідуємося про злидні й потреби інших родин — нещасних і стражденних, яким необхідна допомога. Ми дуже мало знаємо про страждання людей навколо нас; але якщо маєте змогу, будьте готові надати негайну допомогу тим, хто опинився у скрутних обставинах^{9Рукопис 25, 1894 р.}.ХР 298.2

Марнотратність та придбання предметів розкоші часто не дають змоги забезпечити вбогих їжею та одягом. Кошти витрачаються на те, щоб задовольнити власну гордість в одязі чи будинках, меблях чи прикрасах; натомість вони могли б дати полегшення багатьом нещасним родинам. Божі управителі, служіть нужденним!^{10Рев'ю енд Геральд, 8 грудня 1896 р.}ХР 298.3

Божі ліки від егоїзму і жадібності. Жертвування — плід самозречення — це чудова допомога тому, хто дає. Воно навчає нас досконаліше розуміти діяльність Того, Хто ходив і чинив добро, полегшуючи страждання й задовольняючи потреби вбогих^{11Порадник для молоді, 10 вересня 1907 р.}. Постійна жертовна доброчинність — Божі ліки від гріхів егоїзму та жадібності, що роз'їдають душу. Бог встановив систему благодійності з метою підтримки Його справи й полегшення життя стражденних і нужденних. Він постановив, щоб жертовність стала звичкою, протистояла небезпечному і підступному гріху скнарості. Постійне жертвування завдає нищівного удару жадібності. Систематична доброчинність передбачена Богом, щоб забрати скарби від скнари та посвятити їх Господеві, Котрому вони належать...ХР 298.4

Виконання Божого плану систематичної доброчинності робить людину щедрішою і кращою. Якщо багатство примножується, то навіть побожні люди можуть прив'язатися до нього своїм серцем, і чим більше вони матимуть, тим менше віддаватимуть до скарбниці Господньої.ХР 299.1

Так, багатство робить людей егоїстами, а накопичення скарбів — сприятливий грунт для розвитку скупості; ці пороки набирають сили, якщо їм відводити постійне місце в житті. Богові відома ця небезпека, і тому Він посилає засоби, які можуть вберегти нас від загибелі. Господь вимагає постійної доброчинності, щоб сила звички робити добро подолала протилежну звичку — скнарість^{12Свідоцтва для Церкви, т. 3, c. [548]}.ХР 299.2

Розділ 59. Батьки, які досягли похилого віку

Розділ 61. Принципи використання сімейних фінансів