Розділ 10. Допомога спокушуваним

Христос полюбив нас не тому, що ми першими полюбили Його, але “коли ми були ще грішниками”, Він помер за нас. Він не поводиться з нами згідно з нашими провинами. Хоч наші гріхи варті засудження. Він не засуджує нас. Із року в рік Він зносить наші слабкості і незнання, нашу невдячність та непостійність. Незважаючи на наші блукання, запеклість серця, нехтування Його Святим Словом, Його рука все ще простягнута до нас.СЗ 110.1

Благодать — риса Божого характеру, виявлена до людських істот, котрі не заслуговують її. Ми не шукали її — вона була послана, щоб знайти нас. Бог радіє, зливаючи на нас Свою благодать, не тому, що ми достойні, а через те, що ми абсолютно недостойні. Наша велика потреба в Його милості — єдине, що дозволяє нам одержати її.СЗ 110.2

Увесь день Господь Бог через Ісуса Христа простягає Свою руку, запрошуючи грішних і занепалих. Він прийме всіх. Він радий бачити кожного. Це Його слава — прощати найбільшого з грішників. Він відбере здобич у сильного, звільнить полоненого, вихопить головешку з вогню. Господь опустить золотий ланцюг Своєї милості до найнижчих глибин людського нещастя і піднесе принижену, забруднену гріхом душу.СЗ 110.3

Кожна людська істота — об'єкт любові та зацікавленості Того, Хто віддав Своє життя, аби привести людей назад до Бога. Про душі винуваті й безпомічні, котрі можуть бути знищені через хитрощі й пастки сатани, Ісус піклується так, як пастир піклується про овець своєї отари.СЗ 111.1

Приклад Спасителя має бути зразком для нашого служіння спокушуваним і заблудним. Ми повинні виявляти до людей такі самі зацікавленість, ніжність і довготерпіння, які Він виявляє до нас. “Як Я полюбив вас, — говорить Він, — ... щоб і ви любили так один одного” (Івана 13:34). Якщо Христос живе в нас, то ми виявлятимемо Його безкорисливу любов до всіх, із ким нам доводиться мати справу. Побачивши людей, що потребують співчуття й допомоги, ми не будемо запитувати: “Чи варті вони?”, а спитаємо: “Як я можу допомогти їм?”СЗ 111.2

Багатий і бідний, знатний і простий, вільний і раб — це Божа спадщина. Той, Хто віддав Своє життя, щоб викупити людину, бачить у кожній людській істоті цінність, що перевищує нашу обмежену оцінку. Лише споглядаючи таємницю і славу хреста, ми можемо збагнути, як Господь визначає цінність душі. Чинячи так, зрозуміємо: наскільки б деградованими не були людські істоти, вони мають надто високу ціну, щоб ставитися до них холодно або презирливо. Ми усвідомимо важливість праці задля ближніх, щоб вони могли бути піднесеними до Божого престолу.СЗ 111.3

Загублена монета із притчі Спасителя хоча й лежала серед бруду і сміття, усе ж була срібною. Власниця шукала її, бо вона мала цінність. Так і кожна душа: хоч вона і деградувала під впливом гріха, в очах Божих вважається дорогоцінністю. Як монета мала на собі зображення й напис панівної влади, так і людина при її створені несла образ та напис Бога. Незважаючи на те, що цей напис під впливом гріха став спотвореним і малопомітним, сліди його все ж залишаються на кожній душі. Бог бажає повернути Собі цю душу і відновити в ній Свій власний образ у праведності й святості.СЗ 111.4

Як же слабо ми подібні до Христа в тому, що мало б стати найміцнішими узами нашої єдності з Ним, — у співчутті до нещасних, винних, страждаючих душ, мертвих у переступах та гріхах! Нелюдське ставлення людини до людини — це наш найбільший гріх. Чимало людей гадають, що виявляють Божу справедливість, однак абсолютно не виявляють Його ніжності й великої любові. Часто ті, із ким вони поводяться невблаганно й суворо, перебувають під гнітом спокуси. Сатана змагається з такими душами, і різкі, безжалісні слова позбавляють їх мужності, роблячи здобиччю спокусника.СЗ 111.5

Мати справу з людськими душами — делікатна річ. Тільки Той, Хто читає серце, знає, як привести людей до покаяння. Тільки Його мудрість може дати нам успіх у роботі з душами, які гинуть. Ви можете стати з бундючним виглядом, думаючи: “Я — святіший за тебе”. Однак, якими б правильними не були ваші доводи, якими б істинними не були ваші слова, вони ніколи не торкнуться сердець. Любов Христа, виявлена в словах і на ділі, прокладе шлях до душі, тоді як повторенням настанов або аргументів не досягнете нічого.СЗ 112.1

Нам потрібно більше христоподібного співчуття; співчуття не тільки до тих, які здаються бездоганними, а й до бідних, страждаючих душ, котрі борються, часто помиляються, грішать і каються, зазнають спокус і падають духом. Ми повинні йти до наших ближніх, сповнені, подібно до нашого милостивого Первосвященика, співчуття до їхніх слаб костей.СЗ 112.2

Христос кликав саме знедолених, митників і грішників, знехтуваних людьми, і Своєю любов'ю спонукував прийти до Нього. Єдиний клас людей, якого Він ніколи не підтримував, — це ті, що трималися осторонь, були сповнені самоповаги та з погордою дивилися на інших.СЗ 112.3

“Вийди на шляхи, на загороди і змушуй увійти, — звелів нам Христос, — щоб наповнився Мій дім”. Підкоряючись цьому слову, ми повинні йти до язичників, що поряд із нами й далеко від нас. “Митники та блудниці” мають почути запрошення Спасителя. Завдяки доброті й довготерпінню Його вісників, це запрошення стає нездоланною силою для підняття тих, що погрузли в найнижчих глибинах гріха.СЗ 112.4

Християнські спонукання вимагають, аби ми працювали цілеспрямовано, з неослабним бажанням та постійно зростаючою наполегливістю задля душ. яких намагається знищити сатана. Ніщо не повинно охолоджувати щирого, палкого завзяття у справі спасіння тих, що гинуть.СЗ 113.1

Зверніть увагу на те, як усе Слово Боже пронизане духом невідкладності благання до людей прийняти Христа. Ми повинні використовувати кожну можливість — наодинці з людьми і публічно, — щоб викладати всі аргументи, знаходити найвагоміші мотиви, котрі здатні навернути людей до Спасителя. З усією силою й енергією ми маємо переконувати їх спрямувати свій погляд на Ісуса та прийняти Його життя самозречення і жертовності. Ми повинні показати, чого очікуємо від них: аби вони, використовуючи кожний Його дар для прославлення Його Імені, приносили радість серцю Христа.СЗ 113.2