29 грудня. Наша славна доля

“Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не приходило, те Бог приготував тим, які люблять Його!” (1Кор.2:9).ВХ 412.1

Євангеліє повинно спасти гинучі й поневолені сатаною душі, щоб вони могли стати причетниками свободи і слави дітей Божих. Господь має намір не лише звільнити їх від страждань, які є неминучим наслідком гріха, а й від самого гріха. Порочна і спотворена гріхом душа має бути очищена і змінена, щоб одягнутися в “красу Господа, Бога нашого” і “стати подібною до образу Сина Його”.ВХ 412.2

Однак для досягнення цього високого ідеалу необхідно пожертвувати усім, що є перешкодою для душі. Гріх поневолює людину саме через її волю. Підкоряючи свою волю Богові, ми, образно кажучи, немов вириваємо око, або відтинаємо руку. Часто нам може здаватися, що підкоритися волі Божій рівнозначно тому, щоб пройти свій життєвий шлях покаліченим або понівеченим. Але Христос говорить, що для нас краще понівечити власне “я”, покалічити й поранити його, якщо це єдиний шлях в життя вічне. Те, що не раз здається людям нещастям, насправді відчиняє двері для найбільшого добра.ВХ 412.3

Бог є Джерелом життя, і ми можемо мати життя лише тоді, коли будемо з'єднані з Ним. Відокремившись від Бога, ми можемо якось животіти, але це вже не життя... Лише самозреченням і отриманням сили Його життя можна подолати згадані Христом таємні гріхи. Ми можемо заховати їх у своєму серці від людських очей, але як нам встояти в присутності Божій?ВХ 412.4

Віддати себе Богові — це жертва, але, фактично, ми жертвуємо мізерним задля високого, тілесним задля духовного, минущим задля вічного. Бог зовсім не бажає, щоб наша воля була знищена, бо саме через неї ми здатні виконати те, що Він вимагає від нас. Нашу волю потрібно віддати Йому, і Він поверне нам її очищеною, облагородженою і настільки тісно поєднаною з Його волею, що через нас Він зможе вилити потоки Своєї любові й сили. Як би гірко і болісно це не було для свавільного й запеклого серця, але “так краще тобі”, говорить Господь.ВХ 412.5

Яків переміг лише тоді, коли безпорадний і безсилий припав до грудей Ангела Заповіту й отримав почесне ім'я борця Божого (Небесні принципи щасливого життя, c. 49).ВХ 412.6