24 лютого. Чи не шукатимемо безпечного місця, коли буде надто пізно?

“Цього дня відкрилися всі джерела великої безодні, і розчинилися небесні отвори” (Бут.7:11).ХП 61.1

Жителі допотопного світу отримали попередження, проте літопис свідчить, що вони “не знали, аж поки потоп прийшов та й усіх забрав”... Вони бачили, як Ной зі своєю дружиною, синами і невістками входить до ковчега і як за ними закрилися двері. Тільки вісім осіб увійшли до цього сховища, аби врятуватися від стихії, і цілий тиждень чекали на дощ... Щодня сонце продовжувало підійматися і яскраво сяяло на небозводі; щодня у Ноя з'являлася нова спокуса засумніватися. Проте Ной твердо покладався на слово Господа.ХП 61.2

Після закінчення семи днів почали скупчуватися хмари. Це було небачене досі видовище, оскільки люди ніколи раніше не бачили чогось подібного... Хмари все більше й більше темнішали, а незабаром впали перші краплі дощу. Люди ж продовжували переконувати себе, що нічого страшного не відбувається. Втім, дуже скоро у них склалося враження, що відкрилися небесні вікна, тому що дощ перетворився у могутню зливу. Протягом якогось часу земля вбирала вологу, але невдовзі вода почала розливатися на поверхні: з кожним днем вона підіймалася усе вище й вище. Щоранку, спостерігаючи, що дощ не припиняється, вони у відчаї дивилися одне на одного, а щовечора повторювали: “Дощ продовжує падати!” Одна і та ж картина повторювалася як вранці, так і увечері.ХП 61.3

Дощ безперестанку лив сорок днів і сорок ночей. Вода проникла у будинки і загнала людей на покрівлі храмів, які вони побудували для поклоніння ідолам. Проте стихія змивала і храми. У земній корі з'явилися розломи, і підземні джерела стрімко піднімалися бурхливими потоками. Вода виштовхувала у повітря величезні уламки скель.ХП 61.4

Усюди можна було бачити людей, які панічно шукали сховища. Тепер вони з радістю прийняли б запрошення увійти до ковчега. Охоплені жахом смерті, люди голосно волали: “О, де б нам знайти безпечне місце?!” Деякі пронизливо кричали, благаючи Ноя впустити їх до ковчега. Але їхні голоси тонули у лютому реві стихії. Вони трималися за ковчег до того часу, поки височенні хвилі не змивали їх. Сам Бог заховав у ковчезі тих, котрі повірили Його слову; інші ж не могли увійти.ХП 61.5

Батьки зі своїми дітьми шукали найвищі дерева, які ще залишались, але не встигали вони вилізти на них, як вітер їх ламав і люди падали у водяну могилу...ХП 61.6

А де тепер був ковчег і ті кілька осіб, з яких ці люди глузували й насміхалися? Під Божим захистом величезний корабель спокійно гойдався на хвилях; Ной зі своєю сім'єю перебували у повній безпеці всередині його^{1Ознаки часу, 10 квітня 1901 р.}.ХП 61.7