4 травня. Шість днів для нас тільки один — для Бога

“Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субота для Господа, Бога твого... тому поблагословив Господь день суботній і освятив його” (Вих. 20:8-11).ЗПІ 162.4

На самому початку Четвертої Заповіді Бог сказав: “Пам'ятай”, знаючи, що людина при безлічі турбот і негараздів буде спокушувана з різних причин ухилятися від виконання вимог Закону або під тиском світських справ забуде про його святість і важливість. “Шість день працюй і роби всю працю свою” — звичайні життєві справи задля здобуття грошей або для власного задоволення. Це дуже ясні і зрозумілі слова, тут не може бути помилки...ЗПІ 162.5

Брате К., як ти наважуєшся порушувати таку важливу й урочисту Заповідь? Невже Господь зробив для тебе виняток та звільнив тебе від Закону, якого дав усьому світові? Чи твої гріхи не записуються до небесної книги? Невже Господь погодився закрити очі на твій непослух, коли народи стануть перед Ним на суд? Ані на мить не обманюйся думкою, що твій гріх не потягне за собою заслуженого покарання. Господь відвідає жезлом твої беззаконня, бо ти, маючи світло, чинив усупереч йому. “Той же раб, який знав волю свого пана, але не приготувався і не вчинив згідно з його волею, буде тяжко битий” (Луки 12:47).ЗПІ 163.1

Бог дав нам шість днів, у які ми повинні займатися своїми справами і звичайною роботою, але при цьому Він вимагає від нас, щоб ми віддали Йому один день, відокремлений та освячений Ним. Він дає його нам як день спокою від праці, і його необхідно присвячувати поклонінню Богові та покращенню свого духовного стану. Якого жахливого свавілля ми припускаємося, коли крадемо в Єгови Його єдиний освячений день та використовуємо його для власної егоїстичної мети!ЗПІ 163.2

Яке нечуване зухвальство і самовпевненість виявляє смертна людина, коли пропонує Всемогутньому компроміс, намагаючись забезпечити свої дрібні земні інтереси. Час від часу використовувати суботу для своїх світських справ — це таке ж явне порушення Закону, як і повне його відкинення; бо таким чином людина виконує Божі Заповіді лише тоді, коли їй зручно (Свідчення для Церкви, т. 4, c. [249]).ЗПІ 163.3