17 листопада. У кожній скорботі своє благословення

“Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!” (Псал. 42:12).ЗПІ 419.1

Коли темні хмари закрили від нас сонце, тоді ми дізналися, що нерозумно йти своїм шляхом або наполягати на своїй волі, не можна нарікати та піддавати сумніву Божественне провидіння. Я думаю, ми можемо зрозуміти одне одного і поспівчувати одне одному. Ми з'єднані благодаттю Ісуса Христа й узами християнського співчуття, освяченого прикростями...ЗПІ 419.2

За скорботами нерідко приховується Божа милість. Хто знає, ким би ми були без них. Якщо таємниче Боже провидіння руйнує наші плани і нас спіткає скорбота замість радості, ми повинні покірно схилитися і сказати: “Хай буде воля Твоя, Боже”. Ми повинні завжди зберігати спокійну тверду надію на Того, Хто любить нас та віддав за нас Своє життя. “Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя! Повім я до Бога: Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?”...ЗПІ 419.3

Господу відомі наші скорботи. Зі Своєї доброти Він посилає саме стільки, скільки ми здатні перенести. Як золотар, Він уважно спостерігає, поки триває процес нашого очищення. Горнило має очищувати і покращувати, а не знищувати й поглинати. Він зробить так, що ті, хто покладається на Нього, співатимуть під час злиття Його судів. Творець завжди дає нам те, чого ми найбільше потребуємо в цей момент: нові благословення, силу в час слабості, допомогу в небезпеці, друзів, коли нам самотньо, Божественне й людське співчуття у хвилину скорботи.ЗПІ 419.4

Ми прямуємо до вічної батьківщини. Той, Хто любить нас так сильно, що помер за нас, побудував для нас місто. Новий Єрусалим — ось наше місце спочинку. У святому Божому місті не буде місця смутку. Там не буде чути гірких стогонів через розбиті надії чи смерть любові (Дочки Божі, c. [223, 224]).ЗПІ 419.5