Сміливий захист Петра

Досі священики уникали нагадування про розп'яття й воскресіння Ісуса, але зараз, задля досягнення своєї мети, вони були змушені запитати в обвинувачених, якою силою вони здійснили дивовижне зцілення немічного. Тоді Петро, сповнившись Святим Духом, шанобливо звернувся до священиків і старійшин, говорячи: “То хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: ім'ям Ісуса Христа Назарянина, Якого ви розіп'яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, що стоїть перед вами. Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним. І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом нема іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!”ІВ 216.1

На словах Петра було печатка Христова, а обличчя освітлював Святий Дух. Поруч із ним, як переконливий свідок, стояв чудом зцілений чоловік. Зовнішній вигляд цього чоловіка, котрий лише кілька годин тому був безпорадним калікою, а тепер одержав тілесне здоров'я та світло знання про Ісуса з Назарета, надавав більшої ваги свідченню Петра. Священики, правителі й народ мовчали. Начальники не могли спростувати його твердження. Вони змушені були вислухати те, про що понад усе не хотіли чути: про воскресіння Ісуса Христа та Його силу, якою Він, будучи на Небі, звершував чудеса через Своїх апостолів на Землі.ІВ 216.2

Сміливість та відвертість, з якими Петро, захищаючи себе, говорив про джерело своєї сили, налякали присутніх. Він посилався на камінь, відкинутий будівничими, тобто керівниками Церкви, котрі повинні були б усвідомити цінність Того, Кого вони відкинули, але Котрий став наріжним. Ці слова були прямим посиланням на Христа, Котрий є Наріжним Каменем Церкви.ІВ 216.3

Люди дивувалися сміливості учнів. Вони гадали, що ці неосвічені рибалки зніяковіють перед священиками, книжниками і старійшинами. Однак пізнавали, що ті були з Ісусом. Апостоли говорили так, як говорив Він, із переконливою силою, що змушувала замовкнути їхніх супротивників. Аби приховати своє збентеження, священики й правителі наказали вивести апостолів, щоби синедріон міг порадитися між собою.ІВ 216.4

Усі погодилися з тим, що заперечувати зцілення чоловіка через силу, дану апостолам в ім'я розп'ятого Ісуса, буде даремною справою. Вони з радістю приховали б це чудо під покровом неправди, однак воно мало місце серед білого дня на очах у багатьох людей і про нього вже стало відомо тисячам. Вони розуміли, що роботу апостолів потрібно негайно припинити, інакше з'явиться багато віруючих в Ісуса, і тоді самі вони не уникнуть ганьби та звинувачення в убивстві Сина Божого.ІВ 217.1

Та незважаючи на свій намір знищити учнів, вони не наважилися заподіяти їм лихо, натомість під загрозою суворої кари заборонили їм навчати або діяти в ім'я Ісуса. На це Петро й Іван сміливо відповіли, що ця справа була доручена їм Богом і вони не можуть не говорити про те, що бачили й чули. Священики з радістю покарали б цих благородних мужів за їхню непохитну вірність своєму священному покликанню, однак боялися народу, “бо всі прославляли Бога за те, що сталося”. Отож, повторивши свої погрози й заборони, вони відпустили апостолів на волю.ІВ 217.2