Розділ 49. Прогрес призупиняється

Реформація не закінчилася, як багато хто вважає, діяльністю Лютера. Вона буде продовжуватися до останніх днів історії цього світу. Лютерові належало здійснити велику роботу, віддзеркалюючи на інших світло, яким Бог освітив його; проте він не отримав усього світла, яке мало злитися на світ. Відтоді і до наших днів нове світло постійно освічує Святе Письмо, розкриваючи все нові й нові істини.ІВ 304.1

Лютер та його співпрацівники здійснили благородну роботу для Бога; проте не можна було очікувати, що вони як вихідці з Римсько-Католицької Церкви, котрі самі вірили й захищали її вчення, зможуть розпізнати всі хиби. Їхньою справою було розбити кайдани Риму і дати Біблію світові; однак існували важливі істини, яких вони не змогли віднайти, та серйозні помилки, котрих вони не зреклися. Більшість із них продовжували дотримуватися недільного дня та інших установлених папством свят. Вони фактично не вважали, що дотримання цього дня встановлене Божественною владою, а вірили, що його необхідно дотримуватися як загальноприйнятого дня поклоніння. Однак дехто з них шанував суботу Четвертої Заповіді. Серед реформаторів Церкви почесне місце має належати тим, хто відстоював знехтувану всіма, і навіть протестантами, істину про чинність Четвертої Заповіді та обов'язковість дотримання біблійної суботи. Коли Реформація розігнала темряву, що оповила весь християнський світ, у багатьох країнах до світла були приведені ті, хто дотримувався суботи.ІВ 304.2

Люди, котрі отримали великі благословення Реформації, не пішли далі шляхом, на який так благородно ступив Лютер. Час від часу поставали кілька вірних мужів, які сповіщали нову істину й викривали оману, що так довго плекалася, однак більшість, подібно до євреїв за днів Христа або папістів за днів Лютера, згодні вірити в те, у що вірили їхні батьки, і жити так, як жили вони. Ось чому релігія знову деградувала до рівня формалізму, а омана й забобони, котрі були б відкинуті, якби Церква продовжувала ходити у світлі Божого Слова, залишалися й плекалися. Так породжений Реформацією дух поступово згасав, доки, зрештою, не виникла така ж велика необхідність у реформуванні протестантських церков, як і Римсько-Католицької Церкви за днів Лютера. Спостерігалося таке ж духовне заціпеніння, така ж повага до людської думки, той самий дух світськості й заміна вчення Слова Божого людськими теоріями. Під маскою релігії плекалися гордість і марнотратство. Церкви зазнавали зіпсуття внаслідок з'єднання зі світом. Таким чином були знецінені великі принципи, задля котрих Лютер і його сподвижники так багато попрацювали і так багато постраждали.ІВ 305.1

Переконавшись, що йому не вдалося задушити Істину гоніннями, сатана знову застосував той самий план-компроміс, який призвів до відступництва й утворення Римської Церкви. Тепер він схиляв християн до об'єднання не з язичниками, а з тими, хто, поклоняючись богові цього світу, виявили себе як ідолопоклонники.ІВ 305.2

Сатана не міг більше приховувати Біблію від народу; вона стала доступною усім. Натомість він спонукав тисячі прийняти фальшиві тлумачення й помилкові теорії, бо люди не досліджували Святого Письма, аби самим пізнати Істину. Він спотворив біблійні доктрини, тому глибоко вкорінювалися традиції, котрі ведуть до загибелі мільйонів. Церква підтримувала й захищала ці традиції, замість боротися за віру, одного разу передану святим. Повністю не усвідомлюючи свого стану й небезпеки, Церква і світ швидко наближалися до найурочистішого і найважливішого періоду в історії Землі — періоду одкровення Сина Людського.ІВ 305.3