Розділ 62. Нагорода святим
Після цього я побачила величезну кількість ангелів, вони винесли з Міста вінці слави — вінець для кожного святого, на якому було написане його ім'я. Ісус просить принести Йому ці вінці, і ангели кладуть їх перед Ним. Власною правицею любий Ісус кладе вінці на голови святих. Ангели приносять арфи, й Ісус вручає їх святим. Керівні ангели задають тон, і всі голоси зливаються у сповненому подяки й щастя славослів'ї; кожна рука майстерно перебирає струни арфи, народжується мелодійна музика багатого, досконалого звучання.ІВ 362.1
Після цього я бачила, як Ісус підвів сонм викуплених до воріт Міста. Він відчиняє ворота на сяючих завісах, запрошуючи увійти народи, що зберегли Істину. Усе, що знаходиться в Місті, тішить око. Усюди вони бачать багатство слави. Ісус дивиться на Своїх викуплених святих — їхні обличчя сяють славою. Зупинивши на них Свій сповнений любові погляд, Він промовляє мелодійним голосом: “Я споглядаю працю душі Своєї і задоволений. Це багатство слави для вас, щоб насолоджуватися ним вічно. Скорботам настав кінець. Не буде вже ані смерті, ані суму, ані плачу, ані болю вже не буде”. Я бачила, як викуплені схилилися й поклали свої сяючі вінці до ніг Ісуса. А коли ж Його любляча рука підвела їх, вони торкнулися струн своїх золотих арф, і все Небо наповнилося прекрасною музикою й похвальними піснями Агнцеві.ІВ 362.2
Потім я бачила, як Ісус привів Свій народ до дерева життя. Знову ми почули Його ніжний голос, прекрасніший за будь-яку музику, котру коли-небудь чуло вухо смертної людини. Він говорив їм: “Листя цього дерева — для оздоровлення народів. Їжте всі від нього”. На дереві життя були найпрекрасніші плоди, котрі святі могли вільно споживати. У місті знаходився вельми славний престол, від якого виходила чиста ріка води життя, прозора, як кришталь. По обидва боки цієї ріки було дерево життя, а на берегах росли інші прекрасні дерева, що приносили добрі для поживи плоди.ІВ 363.1
Мова — надто слабкий засіб, аби нею можна було передати красу Неба. Коли ця картина постала переді мною, я заніміла від подиву. Перебуваючи під враженням від цієї неперевершеної краси й надзвичайної слави, я відклала перо, вигукнувши: “О, яка любов! Яка дивовижна любов!” Найвишуканіша мова неспроможна змалювати славу Неба та неперевершену глибину любові Спасителя.ІВ 363.2