У Соломоновім храмі

Закінчивши будівництво храму, Соломон зібрав старійшин Ізраїлю та найвпливовіших мужів з-поміж народу, щоб винести ковчег заповіту Господнього з Давидового міста. Ці мужі освятили себе Богові і з великою урочистістю й благоговінням супроводжували священиків, які несли ковчег. “І понесли вони Господнього ковчега, і скинію заповіту та всі святі речі, що в ковчезі; і понесли їх священики та Левити. А цар Соломон та вся Ізраїлева громада, що зібралися при ньому, були з ним перед ковчегом, і приносили в жертву худобу дрібну та худобу велику, що через многість не була вона ані записувана, ані лічена”.ІВ 163.1

Соломон наслідував приклад свого батька Давида. Через кожні шість кроків він приносив жертву. Зі співом, музикою й великою урочистістю “внесли священики ковчега Господнього заповіту до девіру храму, до Святого Святих, під крила херувимів. Бо херувими простягали крила над місцем ковчегу, і затінювали херувими над ковчегом та над його держаками зверху”.ІВ 163.2

Було споруджене надзвичайно розкішне святилище згідно зі зразком, показаним Мойсеєві на горі, а згодом даним Господом Давидові. Земне святилище було зроблене за подобою небесного. Крім херувимів над ковчегом, Соломон зробив двох інших, більших за розмірами ангелів, які стояли з обох боків ковчега, уособлюючи небесних ангелів, котрі постійно бережуть Закон Божий. Неможливо змалювати красу й пишність цієї скинії. Сюди, як колись у стародавню скинію, урочисто, з благоговінням внесли священний ковчег, поставивши його під крила двох величних херувимів, що стояли на підлозі.ІВ 163.3

Голоси священного хору об'єдналися зі звуками різноманітних музичних інструментів, заносячи хвалу Богові. У той час як голоси, гармонійно зливаючись зі звуками музики, лунали в храмі, розносячись повітрям над Єрусалимом, хмара Божої слави наповнила храм, подібно до того, як колись вона наповнила скинію. “І сталося, як священики виходили з святині, то хмара наповнила Господній храм. І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня наповнила Господній храм!”.ІВ 164.1

Цар Соломон став на мідному помості перед жертовником і поблагословив народ. Потім, схиливши коліна і знявши руки до неба, він виголосив палку урочисту молитву до Бога; уся ж громада схилила голови. Після того, як Соломон закінчив молитву, чудодійним чином упав вогонь з неба і поглинув жертву.ІВ 164.2

Лихо, яке за словами Бога спіткає храм, якщо Його народ відійде від Нього, виконалося за гріхи Ізраїлю через сотні років після спорудження храму. Бог обіцяв Соломонові: якщо він залишиться вірним і його народ коритиметься усім Його Заповідям, то цей славний храм стоятиме вічно в усій своїй красі як доказ процвітання й високих благословень, які перебували над Ізраїлем за його послух.ІВ 164.3