19 лютого. Мир у Його присутності

“Пригадаю я вчинки Господні, як чудо Твоє я згадаю віддавна, і буду я думати про кожен Твій чин, і про вчинки Твої оповім!” (Псал. 77:12, 13).ЦДБ 53.1

Нас очікують великі події, і нам потрібно закликати людей залишити свою байдужість та приготуватися до того дня... Нам слід не залишати свого сподівання, а мати тверду впевненість, більш тверду, ніж раніше. До цього місця допоміг нам Господь, і Він допомагатиме нам до кінця. Ми будемо дивитися на незабутні стовпи, які нагадують нам про те, що Господь зробив для нас, аби втішити і спасти нас від рук руйнівника. Нам необхідно тримати в пам'яті кожну сльозу, яку Господь осушив, кожен біль, який Він зняв, кожну тривогу, яку усунув, кожну потребу, яку задовольнив, кожну милість, яку явив. З допомогою згадування про нашу мандрівку ми повинні зміцнюватися для перенесення майбутніх випробувань.ЦДБ 53.2

Ми можемо дивитися вперед на нові труднощі в прийдешній боротьбі, однак непогано озиратися й на минуле і казати: “Аж доти допоміг нам Господь” (1 Сам. 7:12). “Як дні твої, буде намножуватися сила твоя” (П. Зак. 33:25 — інший переклад). Для перенесення випробування не знадобиться сила більша, ніж та, яка буде нам дарована.ЦДБ 53.3

Візьмімося ж за роботу саме там, де знаходимо її, не промовляючи жодного слова скарги, думаючи не про те, що нас чекає, а про те, що нам буде дана сила, пропорційна випробуванню. Наші діти в Божій руці, наша віра повинна спонукувати нас триматися за обітниці, не плакати, не нарікати, бо цим ми безчестимо Бога. Ми маємо прагнути до бадьорого, життєрадісного стану душі. Наш мир не повинен бути порушений передбачуваними випробуваннями, адже Бог ніколи не залишає і не покидає душу, що довіряється Йому. Нехай краще в нас буде Бог, а не наші страхи. Якби ми прагнули старанно запам'ятовувати й перераховувати явлені нам милості та випадки, коли Бог діяв для нас, це було б краще для нас, ніж боятися. Він виявляв Свою благодать і силу, коли ми були смертельно налякані, підтримував нас, коли ми падали, утішав, коли ми засмучувалися. Якби ми все це пам'ятали, то побачили б, що недовіра до Бога або виношування страхів — це гріх невір'я. Будемо ж пам'ятати милості і радіти ними щодня. Ми повинні щоденно жити вірою... Радійте завжди в Господі. Сьогодні славте Бога за Його благодать і продовжуйте славити Його щодня (Лист 11a, 19 лютого 1884 р. Пастору Урії Сміту з дружиною).ЦДБ 53.4