15 липня. Знайшовши загублену вівцю

“І коли вдасться знайти її, то, істинно кажу вам, він радіє нею більше, ніж дев'яносто дев'ятьма, які не заблудилися” (Матв.18:13).ЗІХ 198.1

Ісус бажав, щоб Його учні як розумом, так і серцем зрозуміли цінність кожної людської душі. Він очікує співпраці Своїх послідовників для звільнення в'язнів гріха. Одна загублена вівця — найменша можлива кількість, однак Бог повідомляє, що пастир залишає дев'яносто дев'ять і вирушає в гори шукати заблудну. Чому ж тоді Божі сини і дочки настільки холодні серцем і байдужі до душ, що заблукали навколо них? Чому члени Церкви так охоче покладають всю турботу про спасіння інших на плечі служителя? О, як вони помиляються! Адже в спасінні грішників мав би брати участь кожний, хто отримав Божу благодать.ЗІХ 198.2

Христос кожному доручив Свою справу, але для спасіння людей необхідно докладати особисті зусилля. Християнин повинен ревно молитися на самоті, бо наука спасіння душ вимагає великої мудрості. Христос сказав: “Я — Світло для світу; хто йде вслід за Мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя” (Йоан.8:12). А до Своїх учнів Він сказав: “Ви світло світу” (Матв.5:14). Він зробив Церкву скарбницею священної істини та її розпорядницею, тому завдання Церкви — здійснювати Його місію спасіння світу. Христос — Сонце праведності, яке яскравим промінням освітлює Його послідовників, а вони, в свою чергу, повинні зливати Його світло на інших. Вони мають бути Його представниками у світі. Віруючі в Христа як особистого Спасителя, беруться за справу там, де Він ставить їх. “Без Мене не можете робити нічого” (Йоан.15:5), — сказав Христос, але з Ним ми можемо зробити усе. Багато, дуже багато заблудних і загублених овечок загинули в дикій пустелі гріха лише тому, що ніхто не пішов за ними, аби знайти і повернути до отари. Ісус використовує загублену вівцю як ілюстрацію, щоб показати необхідність пошуку тих, хто відійшов від Нього; загублена вівця без сторонньої допомоги ніколи не знайде дороги назад. Її необхідно шукати і повернути до отари.ЗІХ 198.3

Усе небо стурбоване справою спасіння загублених. Ангели з неослабною цікавістю спостерігають, хто, залишивши дев'яносто дев'ять, вирушить у бурхливу дощову ніч до дикої пустелі шукати загублених овець. Люди навколо нас — це загублені, гинучі й, на жаль, забуті вівці. Але вони дорогі для Бога, викуплені кров'ю Христовою... Ми повинні шукати і рятувати загублених. Ми маємо шукати загублену вівцю і привести її назад до отари; для цього необхідно докласти чимало особистих зусиль (Рев'ю енд Геральд, 30 червня 1896 р.).ЗІХ 198.4