11 січня. Молитви формальні і молитви віри

“Молячись, не говоріть багато, як ті язичники, бо думають, що завдяки своїй багатомовності будуть вислухані” (Матв. 6:7).ВУС 23.1

Молитви бувають двох видів — молитви формальні і молитви віри. Повторення усталених, звичних фраз, коли серце не відчуває жодної потреби в Богові, — це формальна молитва... Ми повинні бути надзвичайно уважними, щоб у кожній нашій молитві відкривати Богові бажання свого серця і говорити тільки те, що насправді думаємо. Усі яскраві вислови, які тільки існують у нашому лексиконі, не йдуть у жодне порівняння з одним святим бажанням. Найбільш красномовні молитви, якщо вони не виражають справжніх почуттів серця, — це лише набір слів. Однак молитва, що виходить зі щирого серця, коли ми розповідаємо Богові про прості потреби своєї душі, як просили б земного друга про послугу, розраховуючи на його допомогу, — це і є молитва віри. Митар, який прийшов до храму помолитися, — ось чудовий приклад щирого посвяченого поклоніння Богові. Він усвідомлював себе грішником, і власна велика потреба спонукала його висловити палке бажання: “Боже! будь милосердний до мене, грішного!”...ВУС 23.2

У спілкуванні з Богом ми повинні розповісти Йому щось про своє реальне життя. Довгий похмурий перелік наших переступів — перед очима Безмежного. Цей список повний; жодний з наших злочинів не забутий. Однак Той, Хто звершував чудеса для Своїх слуг у давнину, почує молитву віри і простить наші гріхи. Він обіцяв і стримає Своє слово...ВУС 23.3

Звернувшись із проханням до Бога, ми повинні, наскільки це можливо, постаратися відповісти на нього самі, не чекаючи, аби Бог зробив за нас те, що ми спроможні зробити самостійно... Божественна допомога має з'єднатися з людськими зусиллями, бажаннями й енергією... Ми не зможемо здобути підтримку завдяки молитвам інших людей, якщо самі нехтуємо молитвою; Бог установив не такий порядок. Навіть Божественній силі не піднести душу до Небес, якщо ця душа не бажає докласти жодних зусиль заради самої себе...ВУС 23.4

Крок за кроком підіймаючись цими осяйними сходами до Божого міста, о, скільки разів нам ще доведеться зазнати смутку та зі сльозами припасти до ніг Ісуса, оплакуючи свої невдачі й поразки... Однак не опускаймо рук. Кожен із нас може досягти Неба, якщо тільки будемо докладати належних зусиль, виконуючи волю Ісуса і зростаючи в Його подобу. Тимчасові невдачі повинні спонукати нас ще більше покладатися на Христа. Ми повинні мужньо, рішуче й непохитно рухатися вперед (Ознаки часу, 14 серпня 1884 р.)ВУС 23.5