8 грудня. Кінець терпінню

“І промовив Господь: ‘Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки’” (Бут. 6:3).ВУС 359.1

За днів Ноя не всі люди були ідолопоклонниками в повному значенні слова... Були й такі, які говорили, що знають Бога. Саме вони мали величезний вплив, виявивши ініціативу в тому, щоб зробити Його слово, проголошене Ноєм, безрезультатним. Вони не тільки самі відкидали вістку вірного проповідника праведності, а й, подібно до свого пана, диявола, усіма силами прагнули відвернути інших від віри в Бога та послуху Йому... Час, упродовж якого Ной сповіщав свою вістку застереження про майбутнє знищення того покоління, був для них днем можливості та переваги стати мудрими задля спасіння. Але вони віддали свій розум під владу сатани, а не Бога, і він обманув їх, як колись їхніх прабатьків...ВУС 359.2

Світ перед потопом був переконаний, що закони природи затверджені на віки. Пори року змінювалися одна за одною, ідучи по черзі. Річки та струмки ще ніколи не пересікали своїх меж, впевнено несучи води до гордовитого моря. Підкоряючись незмінним наказам, води не виходили з берегів. Однак у своїх судженнях люди не визнавали руку Того, Хто стримував ці води й наказував: “Аж досі ти дійдеш, не далі”... Вони думали так само, як думають нині люди, вважаючи, що природа вища за Бога природи та шляхи її настільки непорушні, що Самому Богові не під силу змінити їх. Сучасники Ноя міркували так: якби вістка Ноя відповідала істині, то в природі настав би хаос; тому в очах світу Божі вістки перестороги сприймалися як ілюзія й великий обман...ВУС 359.3

Людська природа за днів Ноя, не зворушена впливом Божого Духа, залишається такою ж і в наш час. У Своїх висловлюваннях і проповідях Ісус визнає Буття богонатхненною книгою. Багато хто погоджується з Божественним характером Нового Завіту, але при цьому не виявляє особливої поваги до старозавітних Писань, а проте ці дві великі книги не можна розділяти. Богонатхненні апостоли, які написали Новий Завіт, постійно звертають увагу дослідників Святого Письма на Старий Завіт. Христос спрямовує думки всіх поколінь людей, нинішніх і майбутніх, до Старого Завіту. Він згадує про Ноя як про людину, котра жила насправді, і говорить про потоп як про історичну подію; Він показує, що визначення, дане тому поколінню, характерне й для цього часу. Передбачаючи питання та сумніви людей щодо Старого Завіту, Істина і Життя проголосили його Божественним (Ознаки часу, 20 грудня 1877 р.).ВУС 359.4