Поведінка

“Любов... не поводиться непристойно” (1 Кор. 13:4, 5).

Увічливість цінується надто мало. Багатьом добросердечним людям бракує хороших манер. Прикро, але чимало людей, які викликають повагу своєю щирістю й непорочністю, позбавлені добродушності. Це затьмарює їхнє щастя і заважає служити іншим. Часто через брак уваги до цього питання неввічливі люди приносять у жертву те, що найприємніше і найкорисніше в житті.ВО 246.1

Батьки і вчителі особливо повинні культивувати бадьорість та люб'язність. Усі можуть мати радісне обличчя, лагідний голос, увічливі манери, а це все — складові сили. Дітей приваблює веселий, сонячний настрій. Ставтеся до них із добротою та люб'язністю — і вони виявлятимуть той самий дух до вас і одне до одного.ВО 246.2

Справжньої люб'язності не навчитися простим дотриманням правил етикету. Поведінка завжди має бути пристойною; там, де задля принципу не йдуть на компроміс, повага до інших приведе до узгодженості з прийнятими звичаями. Проте справжня ввічливість не вимагає принесення в жертву принципу задля дотримання умовностей. Вона не звертає уваги на кастовість. Вона навчає поваги до себе, поваги до людської гідності, уважного ставлення до кожного члена великого людського братства.ВО 246.3

Існує небезпека надавати надто великого значення манерам та етикету, присвячуючи надто багато часу вихованню в цьому напрямку. Життя вимагає від кожної молодої людини енергійних зусиль; важка, часто невідповідна робота, необхідна для задоволення навіть звичайних життєвих потреб і значно більше для полегшення важкого тягаря неосвіченості та злиднів, — усе це залишає мало місця для дотримання умовностей.ВО 247.1

Багато тих, хто надає великого значення етикетові, виявляють мало поваги до всього, що насправді є чудовим, однак не відповідає вимогам штучно створеного ними стандарту. Це фальшиве виховання. Воно заохочує до критично налаштованої гордості й замкнутості.ВО 247.2

Сутністю справжньої ввічливості є повага до всіх. Вельми важливе виховання, результати котрого залишаються на все життя, — це виховання, яке заохочує виявляти співчуття й доброту до всіх людей. Так звана культура, яка не робить молоду людину шанобливою до своїх батьків, не навчає цінувати їхні чесноти, бути поблажливою до їхніх вад і дбати про їхні нагальні потреби; яка не робить її уважною і ніжною, великодушною та корисною щодо молодих, літніх і нещасних, люб'язною до всіх людей, — не виправдовує себе.ВО 247.3

Справжньої витонченості думки і манер можна краще досягнути в школі Божественного Вчителя, ніж з допомогою виконання встановлених правил. Любов Учителя, наповнюючи серце, надає характерові таких благородних рис, котрі роблять цей характер подібним до Його власного характеру. Таке виховання наділяє гідністю і пристойністю, народженими згори. Воно наділяє м'яким характером і ввічливими манерами, з якими ніколи не зрівняється зовнішній лоск фешенебельного товариства.ВО 248.1

Біблія велить бути ввічливими і наводить багато прикладів безкорисливого духу, лагідної люб'язності, приємного настрою, що характерно для справжньої вихованості. Це тільки відблиск характеру Христа. Усяка правдива делікатність і ввічливість у світі навіть серед тих, хто не визнає Його Імені, походить від Нього. Бог бажає, щоб у Його дітях ці риси були досконало відображені. Його намір полягає в тому, щоб люди споглядали в нас Його красу.ВО 248.2

Найціннішим будь-коли написаним трактатом з етикету є дорогоцінна настанова, дана Спасителем та виголошена під впливом Святого Духа апостолом Павлом. Ці слова повинні назавжди закарбуватися в пам'яті кожної молодої чи старшої людини.ВО 248.3

“Любов довго терпить, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не гордиться,ВО 248.4

не поводиться непристойно, не шукає свого власного, не спалахує гнівом, не задумує лихого,ВО 248.5

не радіє з несправедливості, а радіє з істини;ВО 249.1

все переносить, усьому довіряє, завжди надіється, усе перетерпить.ВО 249.2

Любов ніколи не минає” (1 Кор. 13:4-8).ВО 249.3

Ще однією дорогоцінною чеснотою, котру необхідно старанно плекати, є благоговіння. Правдиве благоговіння перед Богом натхнене усвідомленням Його безмежної величі і присутності. Таке розуміння Невидимого повинно справити глибоке враження на серце кожної дитини. Дитина має бути навчена вважати священними час і місце молитви, а також церковного богослужіння, бо там присутній Бог. Коли благоговіння виявлятиметься в ставленні й поведінці, тоді поглиблюватиметься почуття, котре надихає його.ВО 249.4

Добре було б молодим і старшим вивчати, роздумувати і часто повторювати наступні слова Святого Письма, котрі вказують, як потрібно ставитися до місця, позначеного особливою присутністю Бога.ВО 249.5

“Здійми взуття своє, — наказав Він Мойсеєві біля палаючого куща, — бо те місце, на якому стоїш ти, — земля це свята!” (Вих. 3:5).ВО 249.6

Яків, побачивши у видінні ангелів, вигукнув: “Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав... Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна” (Бут. 28:16, 17).ВО 249.7

“А Господь у Своїм храмі святім, — мовчи перед обличчям Його, уся земле!” (Авак. 2:20).ВО 249.8

“Господь — Бог великий, і великий Він Цар над богами всіма...ВО 249.9

Прийдіть, поклонімося, і припадім, на коліна впадім перед Господом, що нас учинив!ВО 250.1

Він нас учинив, і Його ми, — Його ми народ та отара Його пасовиська. Увійдіть в Його брами з подякуванням, на подвір'я Його з похвалою!ВО 250.2

Виславляйте Його ім'я Його благословляйте” (Псал. 94:3-6; 99:3, 4).ВО 250.3

Потрібно також виявляти благоговіння перед Ім'ям Бога. Ніколи не слід вимовляти це Ім'я легковажно або бездумно. Навіть у молитві потрібно уникати частих і зайвих його повторень. “Святе та грізне Його Ймення!” (Псал. 110:9). Ангели, промовляючи його, закривають свої обличчя. З яким же благоговінням повинні вимовляти його своїми устами ми, грішні істоти!ВО 250.4

Нам необхідно шанобливо ставитися до Божого Слова. До цієї друкованої Книги ми маємо виявляти повагу, ніколи не використовувати її як звичайну і не поводитися з нею недбало. А також ніколи не слід цитувати Писання в жартах або парафразувати його, намагаючись бути дотепним. “Кожне Боже слово очищене”, “як срібло очищене в глинянім горні, сім раз перетоплене” (Прип. 30:5; Псал. 11:7).ВО 250.5

Понад усе навчайте дітей, що справжнє благоговіння виявляється в послухові. У повеліннях Божих немає нічого малозначущого, і не існує іншого способу виявити благоговіння, таке приємне Богові, як послух Його словам.ВО 250.6

Необхідно виявляти шанобливість до представників Божих — служителів, учителів і батьків, котрі покликані говорити й діяти від Його Імені. Виявляючи повагу до них, ми вшановуємо Його.ВО 250.7

Бог особливо велить виявляти чуйність і повагу до людей похилого віку. Він каже: “Сивизна — то пишна корона, знаходять її на дорозі праведності” (Прип. 16:31). Вона свідчить про минулі битви й отримані перемоги, перенесені тягарі й подолані спокуси. Вона свідчить про втомлені ноги, що наближаються до свого відпочинку, про місця, котрі незабаром звільняться. Допоможіть дітям пам'ятати про це, і вони своєю ввічливістю та повагою робитимуть шлях перестарілих людей приємним і гладким. Слухаючись повеління: “Перед лицем сивого вставай, і вшануй лице старця” (Левит 19:32), вони наповнюватимуть своє молоде життя благодаттю і красою.ВО 251.1

Батьки, матері й учителі повинні більше цінувати честь і відповідальність, які поклав на них Бог, зробивши їх Своїми представниками для дітей. Характер, виявлений у стосунках щоденного життя, тлумачитиме дітям на добро або на зло наступні слова Бога:ВО 251.2

“Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його” (Псал. 102:13). “Як когось його ненька втішає, так вас Я потішу” (Ісаї 66:13).ВО 251.3

Щаслива та дитина, в якій ці слова пробуджують любов, вдячність і довіру; дитина, котрій ніжність, справедливість та довготерпіння батька, матері й учителя свідчать про любов, справедливість і довготерпіння Бога; дитина, котра, виявляючи довіру, послух і пошану до своїх земних покровителів, навчається довіряти й коритися своєму Богові та виявляти благоговіння перед Ним. Той, хто наділяє дитину чи учня таким даром, вручає скарб, більш дорогоцінний за багатство всіх віків, скарб настільки ж тривкий, як і вічність.ВО 251.4