Жодна інша частина Біблії не має більшої цінності для виховання, ніж життєписи. Ці життєписи відрізняються від усіх інших тим, що вони зображують життя абсолютно правдиво. Обмежений людський розум не спроможний витлумачити в усіх деталях учинки іншої людини. Жоден, крім Того, Хто читає серце і знає таємні спонукання мотивів та дій, не може абсолютно правдиво описати характер або відтворити істинну картину людського життя. Такий опис можна знайти тільки в Божому Слові.ВО 144.1

Жодну істину Біблія не викладає більш чітко, ніж таку істину: наші вчинки — результат того, чим ми є. Життєві досвіди великою мірою є плодом наших думок і вчинків.ВО 144.2

“Невинне прокляття не сповниться” (Прип. 26:2).ВО 144.3

“Скажіте про праведного: Буде добре йому... Горе безбожному, зле, бо йому буде зроблений чин його рук!” (Ісаї 3:10, 11).ВО 144.4

“Послухай, ти земле: Ось Я веду на народ цей лихе, плід їхніх думок” (Єрем. 6:19).ВО 144.5

Це жахлива істина, і вона має глибоко закарбуватися в нашій свідомості. Кожний учинок діє на того, хто його звершує. Людина може навіть не усвідомлювати, що зло, котре є прокляттям для її життя, — це плід її власного посіву. Однак навіть у такому разі ми не позбавлені надії.ВО 144.6

Щоб здобути первородство, котре і так уже належало йому за Божою обітницею, Яків удався до обману і пожав жниво — ненависть брата. Упродовж двадцяти років вигнання його самого кривдили й обманювали, і врешті-решт він змушений був рятуватися втечею. Удруге він пожав своє жниво, коли злі риси його характеру почали проростати в його синах, — усе це достеменна картина відплати в людському житті.ВО 145.1

Але Бог каже: “Бо ж не вічно Я буду судитись, і не завжди Я гніватись буду, бо дух з-від обличчя Мого зомлів би, та й душі, які Я вчинив. Я гнівався був за гріх користолюбства його, та й уразив його, заховав Я обличчя Своє й лютував, та пішов він, відступний, дорогою серця свого. Я бачив дороги його, і вздоровлю його, і його поведу й дам потіху для нього й для тих, що сумують із ним... Спокій, спокій далекому та близькому! говорить Господь, і вздоровлю його” (Ісаї 57:16-19).ВО 145.2

Лихо не зламало Якова. Він розкаявся і намагався спокутувати заподіяну братові кривду. Коли ж йому загрожувала смерть від рук розгніваного Ісава, він шукав допомоги в Бога. “І боровся він з Ангелом, — та й переміг. Плакав він, і благав він Його”. “І Він поблагословив його там” (Осія 12:5; Бут. 32:30). У силі Його могутності прощений підвівся вже не як той, що хитрістю зайняв місце свого брата, але як князь Божий. Він здобув визволення не тільки від свого ображеного брата, а й від самого себе. Сила зла в його натурі була зламана, його характер зазнав перетворення.ВО 145.3

Вечірньої пори засяяло світло. Переглядаючи своє життя, Яків визнав Божу силу, яка підтримувала його: “Бог... пасе мене, відколи існую аж до цього дня, Ангол... рятує мене від усього лихого” (Бут. 48:15, 16).ВО 146.1

Той самий досвід повторюється в житті синів Якова: гріх призводить до відплати, а покаяння приносить плід праведності — на життя.ВО 146.2

Бог не скасовує Своїх законів, не діє всупереч їм. Він не знищує те, що зробив гріх, натомість перетворює. Завдяки Його благодаті прокляття обертається на благословення.ВО 146.3

Серед синів Якова Левій був одним з найбільш жорстоких і мстивих, одним із двох найбільше винних у віроломному вбивстві мешканців Сихема. Характерні риси Левія, відображені в його нащадках, стягнули на них постанову Бога: “Поділю їх Я в Якові і їх розпорошу в Ізраїлі!” (Бут. 49:7). Але покаяння привело до реформи, і завдяки їхній вірності Богові під час відступництва інших племен прокляття перетворилося на знак найвищої честі.ВО 146.4

“Господь відділив був Левієве плем'я, щоб носило ковчега Господнього заповіту, щоб стояло перед Господнім лицем, щоб служило Йому, і щоб благословляло Його Йменням”. “Заповіт Мій з ним був для життя та для миру, і Я дав йому страх, і він налякався Мене, та боявсь перед Іменням Моїм. Закон правди в устах його був, і не знайшлась на губах його кривда, — у мирі й простоті ходив він зо Мною, і багато кого відвернув від вини” (П. Зак. 10:8; Мал. 2:5, 6).ВО 146.5

Левити, призначені на служіння у святині, не отримали земельної спадщини; вони проживали разом у містах, відокремлених для їхнього користування, утримуючи себе з десятин, дарів і пожертвувань, посвячених на Боже служіння. Левити були вчителями народу, гостями на всіх їхніх святах, їх всюди шанували як слуг і представників Бога. Усьому народові було дане повеління: “Стережися, щоб не залишив ти Левита по всі дні на землі своїй”. “Не було Левієві частки та спадку з братами. Господь — Він спадщина його” (П. Зак. 12:19; 10:9).ВО 147.1

Чесність у ділових відносинах

З вірою до перемоги