З вірою до перемоги

Істину: “... як у душі своїй він обраховує, такий є” (Прип. 23:7), підтверджує ще один приклад із життя Ізраїлю. Повернувшись з оглядин Ханаану, розвідники дали свій звіт на кордонах цього краю. Краса й родючість країни були випущені з уваги через страх перед труднощами, пов'язаними з її завоюванням, їхню віру збентежили міста, обнесені мурами до небес, воїни-велетні, залізні колісниці. Забувши про Бога, натовп повторював висновок невіруючих розвідників: “Ми не зможемо ввійти до того народу, бо він сильніший за нас” (Чис. 13:31). Їхні слова виявилися правдою. Вони не змогли ввійти і змарнували своє життя в пустелі.

Проте двоє з дванадцятьох, які оглядали край, міркували інакше. “Ми справді переможемо його” (Чис. 13:30), — наполягали вони, вважаючи Божу обітницю могутнішою за велетнів, укріплені міста й залізні колісниці. Для цих юнаків їхні слова справдилися. Хоч вони розділили зі своїми братами сорок років блукань, Калев та Ісус увійшли до Обіцяного краю. Залишаючись мужнім серцем як і в той час, коли з воїнством Господнім він вирушив з Єгипту, Калев просив та отримав як свою частку фортецю велетнів. Божою силою він вигнав ханаанеян. Виноградники й оливні гаї, де ступала його нога, стали його власністю. Хоч боягузи і бунтівники загинули в пустелі, мужі віри спожили виноград Ешколу.ВО 148.1

Жодна інша істина Біблії не висвітлена так чітко, як істина про небезпеку навіть одного відступлення від правди, — небезпеку як для грішника, так і для всіх, на кого може поширюватися його вплив. Приклад володіє дивовижною силою, і якщо він відображає лихі нахили нашої природи, то майже непереборний.ВО 148.2

Найміцніший бастіон пороку в нашому світі — не беззаконне життя розпусного грішника або деградованого ізгоя суспільства, а життя, яке видається цнотливим, сповненим чеснот, благородства та гідним пошани, однак в якому присутній один гріх, котрий плекають, один порок, котрому потурають. Для душі, що таємно бореться з якоюсь велетенською спокусою, тремтячи на самому краю прірви, такий приклад є одним з найсильніших спонукань до гріха. Якщо людина має високі поняття про життя, істину і честь, проте свідомо порушує одну заповідь святого Божого Закону, вона перетворює свої шляхетні дари на спокусу до гріха. Таким чином геній, талант, співчуття, навіть щедрі, добрі діла можуть стати принадами сатани, які заманюють душі в прірву загибелі.ВО 148.3

Ось чому Бог дав так багато прикладів, котрі показують результати навіть одного гріховного вчинку. Від сумної історії про той один гріх, який приніс смерть у світ і все наше горе з втратою Едему, до розповіді про того, хто за тридцять срібних монет продав Господа слави, біблійні життєписи рясніють прикладами, котрі неначе сигнальні застережні вогні встановлені на бічних стежках, що відводять від шляху життя.ВО 149.1

Застереження міститься також в описах результатів навіть однієї поступки людській слабкості або омані, що є плодом втрати віри.ВО 149.2

Один раз похитнувшись у вірі, Ілля перервав справу свого життя. Важким був тягар, який він ніс задля Ізраїлю, сумлінно застерігаючи народ від ідолопоклонства, і великою була його тривога, коли впродовж трьох з половиною років голоду він спостерігав і чекав хоча б якоїсь ознаки каяття. Один стояв він за Бога на горі Кармел. Силою віри ідолопоклонство було скинуте, і благословенний дощ свідчив про те, що на Ізраїль чекало злиття рясних благословень. А потім утомлений та ослаблений Ілля рятувався втечею від погроз Єзавелі і на самоті в пустелі молився, прохаючи собі смерті. Його віра ослабла. Розпочату ним справу мав завершити не він. Бог звелів йому помазати в пророки іншого замість себе.ВО 149.3

Але Бог відзначив щире, віддане служіння Свого слуги. Ілля не повинен був розчарованим і самотнім загинути в пустелі. Йому не судилося зійти в могилу, він мав бути піднесений Божими ангелами в присутність Його слави.ВО 150.1

Ці життєписи відкривають: одного дня кожна людина зрозуміє, що гріх може принести тільки ганьбу і втрату, що невір'я означає невдачу, але Божа милість досягає найбільших глибин, а віра підносить покаянну душу, долучаючи її до когорти синів Божих.ВО 150.2