13 листопада. Каяфа

“І деріть своє серце, а не свою одіж, і наверніться до Господа, вашого Бога!” (Йоіла 2:13; див. також Матв. 26:57-65).БМ 357.2

Серед юдеїв був звичай роздирати свій одяг у випадку смерті друзів, але на священиків цей звичай не поширювався… Одяг священика виготовлявся із суцільного полотна і мав бути бездоганним. Дорогоцінні священицькі шати були призначені для служіння в храмі й символізували велику Реальність — Ісуса Христа. Бог приймає лише досконале — в одязі, поведінці, словах і думках. Він — Святий, а Його слава і досконалість мають бути відображені в земному служінні… Обмежена людина повинна упокорювати власне серце, виявляючи розкаяння і покірність духа. Це Бог визнає і приймає. Але священицький одяг не можна було роздирати, тому що це спотворило б уяву про небесні речі (Христос — надія світу, c. [708, 709]).БМ 357.3

Коли Христос оголосив Себе Сином Божим, Каяфа з удаваним жахом роздер свій одяг і звинуватив Святого в богозневазі (. Коментар Е. Уайт).БМ 357.4

Він зробив саме те, що Господь заборонив. Перебуваючи під засудженням Бога, він виніс вирок Христу як богозневажнику… Священицький одяг, який він роздер, щоб вразити народ своєю відразою до гріха богозневаги, покривав серце, сповнене нечестя (там само, c. [1105]).БМ 357.5

Як відрізнявся істинний Первосвященик від оманливого та розпусного Каяфи! Христос стояв перед хибним первосвящеником, будучи чистим і непорочним, без тіні гріха. Спаситель сумував про злочини кожної людини. Він поніс навіть провину Каяфи, знаючи про лицемірство його душі, коли він удавано роздирав свій одяг. Христос не роздирав Свого одягу, але Його серце розривалося на шматки. Його вбрання — людське тіло — було розірване, коли Він висів на хресті, будучи носієм гріха всього людства (там само).БМ 358.1

Сьогодні ті, хто називає себе християнином, перебувають у небезпеці, роздираючи свій одяг за допомогою зовнішнього прояву покаяння, у той час як їхні серця не пом'якшені й не підкорені Богові. З цієї причини багато хто продовжує помилятися у своєму християнському житті. Зовнішній прояв смутку говорить про усвідомлення провини, однак їхнє покаяння не таке, яке їм слід було би пережити (там само, c. [1104, 1105]).БМ 358.2