6 січня. Віра реформаторів

“Знищений буде останній ворог — смерть...” (1Кор.15:26).ДПХ 110.1

Мартін Лютер писав: “Я справді переконаний, що судний день надійде не пізніше, як через 300 років. Бог не захоче і не зможе більше терпіти цей нечестивий світ... Великий день прийде тоді, коли це розбещене царство буде скинуте” (Даниїл Тейлор, “Царювання Христа на землі, або Голос церкви в усі часи”, с.33).ДПХ 110.2

“Цей древній світ чекає свого кінця”, — говорив Філіп Меланхтон. Жан Кальвін переконував віруючих “не вагатися, але з надією чекати приходу Христа як найбільшої події”, підкреслюючи, що “вся християнська родина повинна чекати цього дня... Ми повинні прагнути спілкування з Христом, нам слід Його шукати, роздумувати про Нього, аж доки не зійде зоря того великого дня, коли наш Господь у всій Своїй повноті покаже славу Свого Царства” (Там же, с. 134, 158).ДПХ 110.3

“Хіба Господь Ісус не в людському тілі піднісся на небеса? — писав шотландський реформатор. — І хіба Він знову не повернеться? Ми знаємо, що Він повернеться, і цей час наближається”. Рідлі та Латимер, котрі життя віддали за істину, з вірою чекали Господнього приходу. Рідлі писав: “Я вірю і зовсім не маю сумніву в тому, що світ наближається до кінця. І тому разом з Божим слугою Йоаном щиро звернемося до нашого Спасителя Христа і скажемо: ‘Гряди, Господи Ісусе!’” (Там же, с. 145, 151).ДПХ 110.4

“Думки про Господній прихід для мене найвтішніші і найрадісніші, — зазначив Річард Бакстер. — Віра і характер Його святих виявляються в тому, що вони полюбили Його з'явлення і чекають в блаженній надії... Якщо ж смерть буде останнім ворогом, якого знищить воскресіння, то це має змусити нас молитися і жадати Другого приходу Христа, коли прийде повна й остаточна перемога” (Річард Бакстер, “Твори”, т. 17, с. 500, 555). “Цього дня повинні з нетерпінням чекати всі віруючі, в цей день завершиться робота їхнього викуплення і будуть здійснені всі бажання і прагнення їхніх душ. О Господи, поспіши наблизити цей щасливий день!” (Там же, т.17, с. 182-183). Такою була надія апостольської Церкви, “Церкви в пустелі” і реформаторів зокрема (Велика боротьба, c. [303-304]).ДПХ 110.5