3 листопада. Ласкаво просимо до Божого міста

“Господар його сказав йому: 'Гаразд, добрий і вірний слуго! У малому ти був вірний, надвеликим поставлю тебе. Увійди в радість господаря твого'” (Матв.25:23)ДПХ 436.1

З невимовною любов'ю Ісус запрошує Своїх вірних увійти в радість Господа. Спаситель радіє з того приводу, що бачить в Царстві слави душі, спасенні ціною Його страждання і приниження. Викуплені також будуть переживати Його радість, впізнаючи серед благословенних тих, хто був придбаний для Христа їхніми молитвами, працею і жертовною любов'ю. У той час, як вони збираються навколо великого білого престолу, невимовна радість наповнює їхні серця, тому що вони бачать людей, яких придбали для Христа, а ті, в свою чергу, привели до Христа інших. Тепер усі вони знайшли мирну пристань, щоб покласти там свої вінці біля ніг Ісуса і славити Його впродовж вічності.ДПХ 436.2

Коли викуплених запрошують увійти до міста Божого, повітря сповнюється радісними переможними вигуками. Настав час зустрічі двох Адамів. Син Божий відкриває обійми, готовий зустріти батька людського роду — створену Ним істоту, що згрішила проти Творця і за гріх якої на тілі Спасителя залишились сліди розп'яття. Коли Адам бачить жорстокі рани, залишені від цвяхів, він не падає в обійми свого Господа, а смиренно припадає до Його ніг зі словами: “Достойний, достойний Агнець, Котрий був заколений!” Спаситель ніжно підіймає його і просить знову подивитися на свою домівку — Едем, який він змушений був залишити.ДПХ 436.3

Після вигнання з Едему життя Адама на Землі було сповнене печалі. Кожний в'янучий листок, кожна тварина, принесена в жертву, кожна хвороблива тінь на прекрасному обличчі природи, кожна порочна пляма в характері людини знову й знову нагадували йому про гріх... Майже тисячу років Адам терпляче зносив покарання за беззаконня. Він щиро розкаявся у своїх гріхах, покладаючись на заслуги обітованого Спасителя, і помер в надії на воскресіння. Син Божий спокутував гріх і падіння людини, і тепер, завдяки служінню примирення, Адамові повернено панування, що належало йому від початку (Велика боротьба, c. [647-648]).ДПХ 436.4