Явлення Царя над царями

З неба лунає Божий голос, що проголошує день і час Приходу Ісуса. Ізраїль Божий слухає їх; погляд дітей Божих спрямований догори. Ïхні обличчя, осяяні Його славою. Незабаром на сході з’являється невеличка темна хмаринка, величиною в половину людської долоні. Вона оточує Спасителя і на відстані здається темною. В урочистій тиші вони уважно спостерігають за тим, як вона наближається до землі, роблячись світлішою і прекраснішою, поки нарешті не перетвориться на велику білу хмару, в основі якої — слава, подібна до поїдаючого вогню, і над нею — райдуга заповіту. Ісус гряде як могутній Переможець. Тепер Він прийде не як Страдник, щоб випити гірку чашу ганьби і страждання, але як Переможець на небі й на землі, щоб судити живих і мертвих. « Він — Вірний і Правдивий. Він справедливо судить і воює. А війська небесні... їхали вслід за Ним» (Об'явл. 19:11,14). Його супроводжує сила-силенна святих ангелів, які співають небесні гімни. Здається, усе небо заповнене сяючими істотами — «десятки тисяч і тисячі тисяч». Людське перо не в змозі описати цю сцену; розум смертної людини не може збагнути цієї величі та краси. «Велич Його вкрила небо, і слави Його стала повна земля! А сяйво було наче соняшне світло» (Авак. 3:3,4). У міру наближення цієї живої хмарини, кожне око бачить Князя життя. Терновий вінець більше не спотворює Його святе чоло; його прикрашає діадема слави. Сяйво від Його обличчя яскравіше за сяйво полуденного сонця. « І він має на шаті й на стегнах Своїх написане ймення: «Цар над царями, і Господь над панами»» (Об'явл. 19:16).GrHu 94.1

Цар царів сходить на хмарі, оточеній палаючим вогнем. Земля тремтить перед Ним. «Приходить наш Бог, — і не буде мовчати: палаючий огонь перед Ним, а круг Нього все буриться сильно! Він покличе згори небеса, і землю — народ Свій судити» (Псал. 50:3,4).GrHu 95.1

«І земні царі, і вельможі та тисячники, і багаті та сильні, і кожен раб та кожний вільний поховались у печери та в скелі гірські, та й кажуть до гір та до скель: поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця!.. Бо прийшов це великий день гніву Його, і хто встояти може?» (Об'явл. 6:15-17). Всякі насмішки припиняються. Неправдомовні уста змовкають. Чути лише молитви, голосіння та плач. Нечестиві благають, шоб гори та скелі покрили їх, аби тільки не бачити лиця Того, Ким вони знехтували. Ïм знайомий цей голос, його чують навіть мертві. Як часто із сумом та ніжністю він кликав їх до покаяння. Скільки разів вони чули його у зворушливих благаннях свого Друга і Викупителя! Цей голос пробуджує в них спогади, які вони з радістю стерли б із пам’яті: знехтувані перестороги і заклики, невикористані переваги.GrHu 95.2

Христа бачать і ті, які знущалися над Його стражданнями. З хвилюванням і страхом вони пригадують слова Страждальця, урочисто сказані Ним у відповідь на закляття первосвященика: «Відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!» (Мате. 26:64). Тепер вони бачать Його у славі; їм доведеться ще побачити Його, коли Він сидітиме по правиці в Бога. Тут і зухвалий Ірод, що насміхався над царським титулом Ісуса. Тут стоять і ті, чиї нечестиві руки одягнули Його в багряницю, поклали на Його святе чоло терновий вінок і, вклавши в Його покірну руку «тростину», кланялися Йому, виявляючи богозневагу. Люди, що били Князя життя і плювали в Його лице, тепер хотіли б втекти, щоб тільки сховатися від сліпучої слави Його присутності. Ті, що забивали цвяхи в Його руки й ноги; воїн, що проколов Йому бік, тепер з жахом і соромом дивляться на сліди, що залишилися на Його тілі.GrHu 95.3

Зі страхітливою виразністю священики і старійшини пригадують події, які відбулися на Голгофі. Тремтячи від страху, вони пригадують, як, киваючи головами, вигукували із сатанинською зловтіхою: «Він інших спасав, - а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, — нехай Той Його визволить, якщо Він угодний Йому...» (Мате. 27:42,43). У страхітливій смертельній агонії чути крик, повний відчаю і муки: « Він — Син Божий! Він воістину Месія! » І цей крик за своєю силою перевершує крики, що лунали колись на вулицях Єрусалима: «Розіпни Його! Розіпни Його!». Вони хочуть втекти від лиця Царя царів.GrHu 96.1

У житті всіх, які відкидають істину, трапляються мо-менти, коли їхнє сумління пробуджується, коли пам'ять болісно нагадує про власне лицемірство, а душа мучиться і страждає. Та хіба можна порівняти їх з муками сумління, котрі вони відчуватимуть у той день. Серед жахливого крику беззаконників вони чують радісні вигуки святих: «Це наш Бог, що на Нього ми мали надію, і Він спас нас!» (Ісаї 25:9).GrHu 96.2