Розділ 49. Християнське ставлення до бідності і страждань

Сьогодні Бог дає людям можливість показати, чи люблять вони своїх ближніх. Хто щиро любить Бога і свого ближнього, той виявляє милість до нужденних, страждальців, поранених і помираючих. Бог закликає кожного взятися за знехтувану ними працю, намагаючись відновити в людстві моральний образ Творця.ПДЦ 420.1

(Служіння доброчинності, с. [49]).ПДЦ 420.2

Праця для ближніх вимагатиме зусиль, самозречення й самопожертви. Утім, що значить наша невелика жертва порівняно з тією жертвою, яку Бог приніс за нас у дарі Свого Єдинородного Сина?ПДЦ 420.3

(Свідчення для Церкви, т. 6, c. [283]).ПДЦ 420.4

Умови успадкування вічного життя ясно й найпростіше викладені нашим Спасителем. Поранений і пограбований чоловік (див. Луки 10:30-37) представляє тих, хто є об'єктом нашої зацікавленості, співчуття й доброчинності. Нехтуючи нужденними й нещасними, з якими зіткнулися, ким би вони не були, ми не можемо бути впевненими в отриманні вічного життя, оскільки не відповідаємо Божим вимогам щодо нас. Ми не виявляємо жалості й співчуття до людей, бо вони не є нашими рідними або знайомими. Ви стаєте порушниками другої великої заповіді, від якої залежать шість останніх заповідей. Хто грішить в одному пункті, той винен у всьому. Люди, котрі не відкривають свого серця для потреб і страждання ближніх, не відкриють його і для Божих вимог, викладених у перших чотирьох заповідях Десятислів'я. Ідоли претендують на серце й почуття, тому Бог не вшанований і не царює безроздільно.ПДЦ 421.1

(Свідчення для Церкви, т. 3, c. [524]).ПДЦ 421.2

Немов залізним пером на камені, у сумлінні необхідно записати: той, хто не надає значення милості, співчуттю й праведності, хто нехтує бідними, не звертає уваги на потреби страждальців, не є добрим і люб'язним, той поводиться так, що Бог не може співпрацювати з ним в удосконаленні його характеру. Культури розуму й серця значно легше досягти тоді, коли ми відчуваємо до ближніх таке ніжне співчуття, що жертвуємо власними благами й перевагами задля полегшення їхніх тягарів. Якщо людина здобуває та зберігає все, що тільки можливо, для себе, це призводить до зубожіння її душі. Натомість усі якості Христа будуть доступні тим, хто виконує призначену їм Богом справу, працюючи так, як працював Христос.ПДЦ 421.3

(Свідчення для Церкви, т. 6, c. [282]).ПДЦ 421.4

Спаситель не визнає чинів і каст, світських почестей і багатства. Для Нього велику цінність становить характер та відданість меті. Він не стає на бік сильних й обласканих світом. Він, Син живого Бога, схиляється, щоб підняти занепалих. За допомогою обітниць і запевнень Він намагається придбати для Себе пропащу, помираючу душу. Божі ангели спостерігають, щоб бачити, хто з Його послідовників виявить ніжну турботу й співчуття. Вони спостерігають, щоб бачити, хто з Божого народу виявить любов Ісуса.ПДЦ 421.5

(Свідчення для Церкви, т. 6, c. [268]).ПДЦ 422.1

Бог говорить не тільки про вашу щедрість, а й про радісний вираз обличчя, ваші обнадійливі слова, потиск руки. Відвідуючи Господніх стражденних дітей, ви зустрінете тих, кого залишила надія, — поверніть їм сонячне світло. Інші потребують хліба життя — читайте їм Слово Боже. Ще інші страждають від душевної хвороби, якій не допоможе жодний земний бальзам та не зцілить лікар, — моліться за таких людей і приводьте їх до Ісуса.ПДЦ 422.2

(Свідчення для Церкви, т. 6, c. [277]).ПДЦ 422.3