Єдність у Христі й одне з одним — наша єдина безпека

Світ із задоволенням дивиться на роз'єднаність серед християн. Безбожництво цілком задоволене. Бог вимагає зміни у Своєму народі. Єдність із Христом та одне з одним — наша єдина безпека в ці останні часи. Не дамо ж сатані можливості вказувати на членів нашої Церкви й казати: “Дивіться, як ненавидять одне одного ці люди, котрі стоять під прапором Христа. Нам нічого їх боятися, поки вони витрачають більше сил на боротьбу одне з одним, аніж на бій з моїм військом”.ПДЦ 55.2

Після злиття Святого Духа учні вийшли проповідувати воскреслого Спасителя, з єдиним бажанням спасати душі. Вони раділи солодкому єднанню зі святими. Вони були ніжні, вдумливі, самовіддані, готові на будь-яку жертву заради істини. У своєму щоденному спілкуванні один з одним учні являли любов, заповідану їм Христом. Безкорисливими словами та справами вони намагалися запалити цю любов у серцях інших людей.ПДЦ 55.3

Віруючі завжди мали плекати любов, яка наповнювала серця апостолів після злиття на них Святого Духа. Вони повинні були йти вперед, охоче підкоряючись новій заповіді: “Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного” (Івана 13:34). їм необхідно було настільки тісно об'єднатися з Христом, щоб стати здатними виконувати Його вимоги. Вони мали звеличити силу Спасителя, Котрий міг виправдати їх Своєю праведністю.ПДЦ 55.4

Проте перші християни почали вишукувати вади одне в одному. Зосереджуючись на помилках, даючи місце недобрій критиці, вони випустили з уваги Спасителя і велику любов, яку Ісус явив грішникам. Вони стали суворішими в дотриманні зовнішніх обрядів, розбірливішими в теорії віри, більш строгими у своїй критиці. У своєму завзятті засудити інших перші християни забували про власні помилки, забули викладений Христом урок братолюбства. А найсумніше — вони не усвідомлювали свою втрату; не розуміли, що щастя й радість зникли з їхнього життя і скоро вони ходитимуть у темряві, закривши свої серця для Божої любові.ПДЦ 55.5

Апостол Іван усвідомлював, що в Церкві згасає братолюбство. тому зупинявся саме на цій темі. До дня своєї смерті він переконував віруючих постійно виявляти любов одне до одного. Його листи до церков наповнені цією думкою. “Улюблені, любімо одне одного, — пише апостол, — бо любов є від Бога… Бог послав Свого Єдинородного Сина у світ, щоб ми через Нього жили… Улюблені, коли Бог нас так полюбив, то й ми повинні любити одне одного!” (1 Івана 4:7-11).ПДЦ 56.1

Сьогодні в Божій Церкві вкрай бракує братолюбства. Багато хто заявляє про свою любов до Спасителя, забуваючи любити тих, хто об'єднаний з ними в християнській родині. Ми всі маємо одну й ту саму віру, ми члени однієї сім'ї, діти одного Небесного Отця, плекаємо одну блаженну надію на безсмертя. Якими ж тісними й ніжними повинні бути узи, що зв'язують нас воєдино! Люди зі світу спостерігають за нами, бажаючи бачити, чи справляє наша віра освячувальний вплив на наші серця. Вони швидко розпізнають кожну ваду в нашому житті, кожну непослідовність наших дій. Тож не будемо давати їм приводу паплюжити нашу віру.ПДЦ 56.2

(Свідчення для Церкви, т. 8, c. [240-242]).ПДЦ 56.3