Коли Петро увійшов до дому язичника, Корнилій привітав його не як звичайного гостя, а як мужа, вшанованого Небом і посланого до нього Богом. За східним звичаєм прийнято схилятися перед князем або іншим високим сановником, а дітям — перед своїми батьками, котрі удостоєні займати відповідальне становище. Але Корнилій, сповнений пошани до апостола, посланого Богом, упав йому до ніг і поклонився. ІВ 247.2
Жахнувшись цього вчинку сотника, Петро підвів його, кажучи: “Устань, я ж така сама людина!” Відтак він почав з ними дружню розмову, аби розвіяти почуття благоговіння й надзвичайної пошани, з яким сотник поставився до нього. ІВ 247.3
Якби Петро був наділений владою і становищем, які приписує йому Римсько-Католицька Церква, він радше заохочував би, а не стримував поклоніння Корнилія. Так звані наступники Петра вимагають, щоб царі й імператори кланялися їм у ноги, але сам Петро стверджував, що є лише людиною, схильною помилятися. ІВ 247.4
Петро розповів Корнилію та зібраним у його домі про звичай юдеїв, згідно з яким їм заборонялося перебувати в товаристві язичників, що вважалося обрядовим опоганенням. Це не заборонялося Божим Законом, однак людська традиція перетворила це на суворий звичай. Петро сказав: “Ви знаєте, що не годиться мужеві-юдеєві приставати або приходити до чужинця. Та мені Бог показав, щоб жодної людини не називати поганою або нечистою. Тому і прийшов я без вагання, коли покликали мене. Питаю, з якої причини послали ви по мене?” ІВ 247.5
Тоді Корнилій розповів, що з ним трапилося, повторивши слова ангела, котрий з'явився йому у видінні. На закінчення він сказав: “Отже, я відразу послав по тебе. Ти добре зробив, що з'явився. Нині всі ми стоїмо перед Богом, щоб слухати все, що Господь тобі звелів. Відкривши уста, Петро промовив: Справді розумію, що не на обличчя дивиться Бог, але в кожному народі є той, хто прийнятний для Нього, хто боїться Його і чинить праведне”. Хоч Бог ставився до євреїв з більшою прихильністю, ніж до інших народів, однак, оскільки вони відкинули світло і не жили згідно з принципами, котрі визнавали, то були в Його очах не кращими за інші народи. Ті ж із язичників, котрі подібно до Корнилія боялися Бога, чинили справедливість та жили згідно з отриманим ними світлом, знаходили в Бога прихильність, і Він приймав їхнє щире служіння. ІВ 248.1
Однак віра і праведність Корнилія не могли бути досконалими без пізнання Христа, тому Бог послав йому це світло й знання для подальшого розвитку його праведного характеру. Багато людей відмовляються прийняти послане їм Божим Провидінням світло і як вибачення наводять слова Петра, сказані Корнилієві та його друзям: “В кожному народі є той, хто прийнятний для Нього, хто боїться Його і чинить праведне”. Вони стверджують: не важливо, у що вірить людина, головне — аби її діла були добрими. Такі люди помиляються: віра має поєднуватися з їхніми ділами. Вони повинні йти вперед з даним їм світлом. Якщо Бог зводить їх зі Своїми слугами, які прийняли нову, підтверджену Божим Словом істину, вони повинні з радістю її прийняти. Істина веде вперед, істина провадить до Неба. З іншого боку, люди, котрі стверджують, що спасуться тільки вірою, покладаються на ілюзію, бо віра зміцнюється і вдосконалюється тільки ділами. ІВ 248.2