“Узяв Самуїл ріг з олією й помазав його посеред його братів. І Дух Господній зійшов на Давида з того дня й на майбутнє” (1Сам.16:13). ЗІХ 187.1
Коли сини Єссея проходили перед Самуїлом, він захотів вибрати Еліява, високого ставного чоловіка, але поруч із Самуїлом стояв Господній ангел, аби допомогти йому прийняти важливе рішення: він показав, що не слід судити лише за зовнішністю. Еліяв не мав страху Господнього. Його серце було далеким від Бога. Він був би зарозумілим і деспотичним правителем. З-посеред усіх синів Єссея був обраний наймолодший, Давид, котрий займався скромною працею пастуха. Своє скромне служіння він виконував з такою старанністю і мужністю, що Бог обрав його вождем Свого народу. З часом свою пастушу палицю він замінив скіпетром царя (Духовні дари, т. 4a, c. [77-78]). ЗІХ 187.2
Бог обрав Давида, покірного пастуха, правителем Свого народу. Давид сумлінно ставився до усіх церемоній, пов'язаних з юдейською релігією, і був відомий своєю сміливістю і непохитною довірою до Бога. Йому були притаманні вірність і побожність. Його мужність, скромність, відчуття справедливості й рішучість зробили Давида здатним реалізовувати високі Божі наміри, навчати Ізраїль поклонятися Богові та керувати народом як щедрий мудрий монарх. ЗІХ 187.3
Духовне житія царя було щирим і палким. Це був той період, коли Давид був вірним Богові й володів благородними рисами характеру. Ось чому Бог називає його мужем за Своїм серцем (Там же, c. [85-86]). ЗІХ 187.4
Велика честь, виявлена Давидові, не сприяла його гордощам. Попри високе становище, яке йому належало посісти, він мирно продовжував займатися своєю звичною працею, покірно очікуючи здійснення Божих планів у визначений Ним час і обраним способом. Лагідний і скромний, як і до свого помазання, хлопчик-пастух повернувся до своїх отар і знову ніжно опікувався ними... ЗІХ 187.5
У розквіті мужності й краси Давид був готовий посісти високе становище серед най шляхетніших людей на землі. Його дарування як отримані від Бога дорогоцінні дари послужили для слави божественного Подателя. Можливості роздумувати і спостерігати Божу славу збагатили його мудрістю і побожністю, так що він став улюбленцем Бога й ангелів... Любов, як спонукання його вчинків; скорботи, які доводилось переживати, отримані ним перемоги — усе було темою діяльного розуму. Коли він роздумував про Божу любов, виявлену до нього в житті, його серце сповнювалося все більшим визнанням Божої всемогутності й вдячністю; його голос лунав, створюючи все кращі мелодії; арфа звучала все урочистіше й веселіше — хлопчик-пастух прямував від світла до світла, від знання до знання, бо Дух Божий спочивав на ньому (Патріархи і пророки, c. [641-642]). ЗІХ 187.6