Ілля був людиною з подібними до нас нахилами, та помолився молитвою, аби не було дощу, і дощу не було на землі три роки й шість місяців. І він помолився знову, — і небо дало дощ, а земля зростила свій урожай (Якова 5:17, 18). ННП 152.2
У житті Іллі містяться важливі уроки. Коли він молився на горі Кармел про дощ, його віра була випробувана, але він наполегливо звертався до Бога зі своїм проханням.142 BC 1034 ННП 152.3
Поки Ілля молився, слуга спостерігав. Шість разів він повертався, повідомляючи: нічого — ні хмаринки, жодної ознаки дощу. Але пророк не вдавався в тугу. Він продовжував аналізувати своє життя, щоб зрозуміти, де не зумів прославити Бога... Досліджуючи власне серце, він дедалі більше меншав — як у своїх очах, так і в очах Божих. Іллі здавалося, що він — ніщо, а Бог — усе, і коли він досягнув такого моменту, що зрікся власного “я” та вхопився за Спасителя як свою єдину силу і праведність, тоді надійшла відповідь. З'явився слуга і сказав: “Ось мала хмара, немов долоня людська, підіймається з моря” (1 Цар. 18:44).152 BC 1035 ННП 152.4
У нас є Бог, вухо Котрого відкрите для наших прохань, і якщо ми довіримося Його Слову, Він ушанує нашу віру. Господь бажає, щоб усі наші інтереси перепліталися з Його інтересами, тоді Він зможе спокійно нас благословити, бо, отримавши благословення, ми не привласнимо славу собі, а віддамо всю хвалу Богові. Бог не завжди відповідає на наші молитви відразу ж, коли ми до Нього покличемо. Адже якби Він це зробив, ми почали б сприймати як належне те, що в нас є право на всі благословення й милості, якими Він нас наділяє. Замість того щоб досліджувати свої серця і побачити, чи не плекаємо якогось зла, чи не потураємо якомусь гріхові, ми зробилися б безтурботними, так і не усвідомивши нашу залежність від Нього... ННП 153.1
Ілля впокорював себе доти, доки не досягнув стану, у якому вже не міг привласнити славу собі. Господь чує наші молитви, коли ми перебуваємо в такому ж стані, оскільки тоді ми віддамо хвалу Йому... Тільки Бог гідний слави.162 BC 1034 ННП 153.2