“І всохла рука йому, яку він простяг до нього, і він не міг вернути її до себе…” (1 Цар. 13:4; див. також 1 Цар. 13:1-6). БМ 223.2
Єровоам, котрий не бажав підкоритися Богові, зробив спробу затримати людину, яка принесла звістку. У гніві він “простяг руку свою від жертівника” і закричав: “Схопіть його!”. За цей зухвалий учинок він був одразу ж покараний. Рука, що піднялася проти вісника Єгови, стала безсилою і всохла, так що Єровоам не міг нею рухати. БМ 223.3
Охоплений жахом, цар просив пророка заступитися за нього перед Богом… “І чоловік Божий умилостивив Господнє лице, і царська рука вернулася до нього, і була, як перед тим…” (1 Цар. 13:4, 6). БМ 223.4
Даремною була спроба Єровоама надати урочистості церемонії освячення чужого жертовника, вшанування якого породило зневагу до поклоніння Єгові в Єрусалимському храмі. Здавалося б, вістка пророка мала спонукати царя Ізраїлю покаятися й відмовитися від нечестивих задумів, які відвертали людей від правдивого служіння Богові. Однак він зробив своє серце запеклим і вирішив іти власною дорогою… БМ 223.5
Господь завжди намагається врятувати, а не погубити. Найвище задоволення Він отримує від спасіння грішників. “Як живий Я, — говорить Господь Бог, — не прагну смерті несправедливого” (Єзек. 33:11). Застереженнями, благаннями Він запрошує свавільних залишити лихі вчинки, навернутися до Нього і жити. Господь наділяє Своїх вибраних вісників святою мужністю, щоб їхні слухачі відчули страх і розкаялися. Як же рішуче Божий муж докорив царю! Така рішучість була вкрай необхідною, тому що не було іншої можливості засудити існуюче зло. Господь дав Своєму слузі відвагу, аби його слова справили належне враження на слухачів. Вісники Господні, непохитно відстоюючи істину, ніколи не повинні відчувати страху перед людьми. Поки вони довіряють Богові, їм немає чого боятися. Той, Хто уповноважив їх, запевняє у Своїй охороні й турботі (Пророки і царі, c. [102-105]). БМ 223.6