“Бо вибрав Я його, щоб він наказав синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та право, а то для того, щоб Господь здійснив на Авраамові, що сказав був про нього” (Бут. 18:19). БМ 52.1
Бог бачить людину такою, якою вона є у своїй родині. Життя Авраама, Божого друга, вирізнялося особливою повагою до Господніх слів. Він культивував релігію вдома. Страх Божий наповнював його домашніх. Авраам був священиком у своєму домі. На свою сім'ю він дивився як на священний дар. Його домашніх налічувалося понад тисячу осіб, і він скеровував їх усіх, батьків і дітей, до Божественного Владики. У його домі не було місця батьківському утиску або синівському непослуху. Поєднуючи любов і справедливість, Авраам керував своїм домом у Божому страху, і Господь засвідчив про його вірність (Лист 144, 1902 р.). БМ 52.2
Він “наказав… домові своєму”. Не повинно бути ні гріховного нехтування поганими нахилами дітей, ні нерозумного потурання бажанням виділяти улюбленців, ні зради почуття обов'язку на користь хибної прихильності. Авраам мав не тільки дати правильну настанову, він повинен був підтримувати авторитет справедливих і праведних законів. БМ 52.3
Як мало в наші дні тих, хто наслідує його приклад! Дуже багато батьків проявляють сліпий і егоїстичний сентименталізм, який виражається в тому, що вони не звертають уваги на незрілі судження своїх дітей і не обмежують їхніх свавільних бажань. Таким чином батьки виявляють найбільшу жорстокість до своїх дітей і чинять великий злочин перед світом. Батьківська поблажливість вносить безлад у сім'ю та суспільство. Подібне виховання зміцнює в дітях бажання йти за своїми нахилами, замість того щоб підкоритися Божественним вимогам (Рукопис 22, 1904 р.). БМ 52.4
Як батьки, так і діти належать Богові й повинні підкоритися Його правлінню. Авраам керував своїм домом, поєднавши любов і авторитет. Боже Слово надало нам правила, якими слід керуватися. Вони є мірилом, і ми не можемо ухилятися від нього, якщо хочемо йти шляхом Господа. Божа воля повинна бути понад усе. Питання, яке нам слід поставити собі, полягає не в тому, що роблять інші, що подумають мої родичі або що вони про мене скажуть, якщо я і далі буду йти цим шляхом, а в тому, що говорить Бог. Ні діти, ні батьки не зможуть по-справжньому процвітати на жодному шляху, крім шляху Божого (Свідчення для Церкви, т. 5, c. [548]). БМ 52.5