“І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, — і він з'їв” (Бут. 3:6; див. також Бут. 3:6-14). БМ 14.4
Згрішивши, вона [Єва] перетворилася на знаряддя сатани, який замислив погубити її чоловіка. Відчуваючи якесь дивне неприродне збудження, із забороненими плодами в руках, вона знайшла чоловіка й розповіла йому про те, що сталося. БМ 14.5
Адам засмутився. Він, здавалося, був вражений і стривожений. Відповідаючи Єві, Адам сказав, що це, мабуть, той самий ворог, про якого їх попереджали, і, згідно з Божественним вироком, вона має померти. Замість відповіді вона наполегливо пропонувала йому спробувати плоди, повторюючи при цьому слова змія, що вони не помруть. Жінка запевняла чоловіка, що це правда, оскільки вона не бачить жодних проявів Божого невдоволення, а навпаки, відчула надзвичайно приємну бадьорість, яка охопила її; подібні відчуття, як вона вважала, мають і небесні вісники. БМ 14.6
Адам зрозумів, що його супутниця порушила повеління Бога, знехтувала єдиною забороною, яка існувала для них як випробування вірності та любові. У його душі відбувалася страшна боротьба. Адам гірко жалкував про те, що дозволив Єві відійти від нього. Однак усе вже сталося, і тепер він повинен розлучитися з тією, яка приносила йому стільки радості. Як же змиритися з цим? Адам радів спілкуванню з Богом і святими ангелами. Він споглядав славу Творця. Чоловік розумів, яким щасливим було би майбутнє людства, якби вони залишилися вірними Богові. Однак усі ці благословення потьмяніли від страху втратити той єдиний дар, який у його очах перевершував усе інше. Любов, вдячність і відданість Творцеві — усе це затьмарила любов до Єви. Вона була частиною його самого, і він не міг припустити навіть думки про розлуку з нею… Адам вирішив розділити з Євою її долю: якщо вона повинна померти, вони помруть разом. Зрештою, міркував він, можливо, мудрий змій говорив правду. Єва стояла перед ним — така ж прекрасна і така ж невинна на вигляд, як і до свого непослуху. Вона, здавалося, виявляла до нього ще більшу любов, ніж раніше. Він не помічав у ній жодних ознак смерті та, вирішивши хоробро прийняти наслідки, узяв плід і швидко з'їв його (Патріархи і пророки, c. [56, 57]). БМ 15.1