Падіння людини і викуплення
Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що поблагословив нас усяким духовним благословенням на небесах у Христі. Оскільки Він вибрав нас у Ньому раніше від сотворення світу, щоб ми були святі й непорочні перед Ним у любові (Ефес. 1:3, 4). ВЯЖ 88.2
Від початку гріхопадіння Господь визначив Свою волю в Плані викуплення, через який прагнув повернути людину до її початкової досконалості. Смерть Христа на хресті дала Богові можливість приймати і прощати кожну покаянну душу (Ознаки часу, 12 червня 1901 р.). ВЯЖ 88.3
Коли Божественний Страждалець висів на хресті, навколо Нього зібралися ангели і, дивлячись на Нього, чуючи Його благання, вони запитували зі зростаючим хвилюванням: “Невже Господь Єгова не врятує Його?”… Потім прозвучали слова: “Поклявся Господь і не розкається. Отець і Син пообіцяли виконати умови вічного заповіту. Бо так Бог полюбив світ, що дав Свого Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне”. Приносячи цю велику жертву, Христос був не один. Це було виконанням заповіту (договору), укладеного між Ним та Його Отцем перед заснуванням світу. Потиснувши руки, Вони дали урочисту клятву, що Христос стане Поручителем людства, якщо воно буде переможене сатанинськими вигадками (Наставник молоді, 14 червня 1900 р.). ВЯЖ 88.4
Метою Неба завжди було спасіння людського роду. Заповіт милості був заснований ще перед створенням світу. Він існує від вічності й називається вічним заповітом. Як істинне те, що ніколи не було такого часу, коли не існував Бог, так істинне і те, що ніколи не було моменту, коли вічному Розумові не приносило б задоволення являти Свою милість людству (Біблійний коментар АСД, т. 7, c. [934]. Коментар Е. Уайт). ВЯЖ 89.1
Чим більше ми розмірковуємо над цією темою, тим глибше вона розкривається перед нами, але водночас існують глибини, до яких ми не доходимо, досліджуючи славу Спасителя. Це слава Князя життя, її неможливо збагнути наймогутнішим людським розумом. Самі ангели бажають вивчати таємничу дивовижну тему викуплення людського роду (Рукопис 128, 1897 р.). ВЯЖ 89.2