Падіння людини і викуплення
Знаючи, що людина не може оправдатися ділами Закону, але тільки вірою в Ісуса Христа, ми повірили в Ісуса Христа, щоб оправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жодна людина не буде оправдана ділами Закону (Гал. 2:16). ВЯЖ 90.4
Інша угода, названа в Писанні “старим заповітом”, була укладена між Богом та Ізраїлем на Синаї і затверджена кров'ю жертви… ВЯЖ 90.5
Бог… дав їм [ізраїльтянам] Закон з обітницею великого благословення за умови послуху. “Коли справді послухаєте Мого голосу і будете дотримувати заповіту Мого, то… ви станете Мені царством священиків та народом святим” (Вих. 19:5, 6). Люди не усвідомлювали власної гріховності, не розуміли, що без Христа не зможуть виконувати Божий Закон; без вагання вони уклали заповіт з Богом. Вважаючи, що можуть самі досягти праведності, вони проголосили: “Усе, що говорив Господь, зробимо й послухаємо!” (Вих. 24:7). Ізраїльтяни були свідками того, як у страхітливій величі проголошувався Закон, тремтіли від жаху біля підніжжя гори, однак минуло лише кілька тижнів, як вони розірвали заповіт з Богом, поклоняючись литому ідолові. ВЯЖ 90.6
Розірвавши заповіт, люди вже не могли розраховувати на прихильність Бога; тепер, відчуваючи власну гріховність і потребу в прощенні, вони зрозуміли необхідність у Спасителі, Котрий був відкритий у заповіті з Авраамом та в прообразних жертвоприношеннях… ВЯЖ 91.1
Умовами Старого Заповіту були: “коли чинитиме людина, то житиме”. “Людина їх (закони) виконує й ними живе” (Єзек. 20:11; Левит 18:5), але “проклятий, хто не дотримає слів цього Закону, щоб виконувати їх!” (П. Зак. 27:26). Новий заповіт укладений на “кращих обітницях”, на обітницях прощення гріхів та Божій благодаті, яка відновить серце і приведе його до гармонії з принципами Божого Закону (Патріархи і пророки, c. [371, 372]). ВЯЖ 91.2
Єдиний шлях спасіння передбачений через заповіт Авраама (Ознаки часу, 5 вересня 1892 р.). ВЯЖ 91.3