Слід наголосити: Дух був злитий після того, як учні прийшли до досконалої єдності, коли ніхто з них уже не прагнув зайняти найвище становище. Вони були однодушні. Усі розбіжності були залишені. І свідчили учні після злиття Духа про одне й те саме. Зверніть увагу на слова: “Всі ті, що повірили, мали одне серце й душу” (Дії 4:32). Дух Того, Хто помер, щоб грішники могли жити, оживотворив усю спільноту віруючих. ПДЦ 140.3
Учні просили благословення не для себе — їх обтяжувала турбота про грішні душі, їм належало нести Євангеліє в усі кінці землі, і вони наполягали на даруванні обіцяної Христом сили. Ось тоді й зійшов Святий Дух, і тисячі навернулися в один день. ПДЦ 140.4
Так може статися й тепер. Нехай християни залишать усі розбіжності й віддадуть себе Богові задля спасіння тих, хто гине. Нехай вони з вірою просять обіцяне благословення, і воно прийде. Злиття Духа за часів апостолів було Раннім дощем, і славним був результат. Однак Пізній дощ буде більш рясним. Яка ж обітниця для тих, хто живе в ці останні дні? “До твердині верніться, о в'язні надії! І сьогодні звіщаю: Подвійно тобі поверну!” “Просіть від Господа дощу часу весняного, пізнього дощу, — Господь чинить блискавки, і зливний дощ посилає їм, кожному траву на полі” (Зах. 9:12; 10:1). ПДЦ 140.5