Розділ 58. “Лазарю, вийди сюди! ”

(На підставі Євангелій від Луки 10:38—42; Йоан.11:1—44)

Лазар з Віфанії був одним з найбільш відданих учнів Христа. Від першої зустрічі з Господом він глибоко повірив у Христа і сильно полюбив Його. І Спаситель також дуже любив Лазаря. Задля Лазаря Христос здійснив найбільше Своє чудо. Спаситель благословляв усіх, хто шукав Його допомоги. Він любить увесь людський рід, однак з деякими людьми Його зв'язували особливо ніжні узи. Так, Його серце було сповнене великої любові до родини з Віфанії. І для одного з її членів Він здійснив надзвичайне чудо.ХНС 497.1

Ісус часто знаходив відпочинок у домі Лазаря. Спаситель не мав власного дому і був залежний від гостинності Своїх друзів та учнів. Не раз, стомлений і спрагнений щирої людської прихильності, Він тішився спокоєм цього мирного дому, де був далекий від підозрінь і заздрощів фарисеїв. Тут Ісус знаходив щиру гостинність і чисту, святу дружбу. Тут Він міг говорити просто й вільно, знаючи, що Його слова зрозуміють і збережуть як скарб.ХНС 497.2

Спаситель цінував спокій домашнього вогнища і зацікавлених слухачів. Він прагнув людського співчуття, ввічливості й любові. Усі, хто приймав небесну науку, якою Він завжди був готовий поділитися, отримували великі благословення. Коли натовп народу супроводжував Христа безкраїми полями, Він звертав увагу людей на красу природи, намагався розкрити їм очі на те, як Божа рука підтримує світ. Звертаючи увагу Своїх слухачів на ніжні краплини роси, на тихий дощ і яскраве сонячне світло, Він наголошував на доброті й опіці Бога. Усе це Бог посилає як добрим, так і злим. Господь хотів, щоб люди краще зрозуміли Божу опіку щодо створених Ним живих істот. Однак більшість людей важко сприймали цю науку. І лише в родині з Віфанії Христос знаходив відпочинок від утомливих суперечок. Тут, перед вдячними слухачами, Він розкривав велич Провидіння. Під час таких зустрічей Він розповідав те, чого не наважувався говорити до натовпу. Тут також не було потреби говорити притчами.ХНС 497.3

Коли Христос викладав Свої чудові повчання, Марія, як найбільш шаноблива віддана слухачка, сиділа біля Його ніг. Одного разу Марта, турбуючись про приготування їжі, сказала Ісусові: “Господи, чи Тобі байдуже, що моя сестра залишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла!”^{1Луки 10:40} Це було під час першого відвідання Христом Віфанії. Спаситель та Його учні щойно завершили втомливу подорож з Єрихона. Марта хотіла пригостити їх, та за своєю метушнею забула про ввічливість до Гостя. Ісус м'яко і терпеливо відповів їй: “Марто, Марто, ти журишся і клопочешся багато чим, а потрібне — одне. Марія ж вибрала крашу частку, яка не відбереться від неї!”^{2Луки 10:41, 42} Марія збагачувала свій розум дорогоцінними істинами з уст Спасителя — словами, які були для неї ціннішими за найдорожчі земні скарби.ХНС 498.1

Одне, чого бракувало Марті, — це спокійного побожного духу, більшої турботи про майбутнє безсмертне життя і благословення для духовного зростання. їй потрібно було менше дбати про тимчасове, а більше про вічне. Ісус бажав навчити Своїх дітей не втрачати жодної нагоди для здобуття знання, котре умудрить їх на спасіння. Божа справа потребує уважних енергійних працівників. Для таких, як Марта, — запопадливих до активної духовної праці — розгортається широке поле діяльності. Але нехай вони спершу посидять, як Марія, біля ніг Ісуса. Хай старанність, моторність, енергійність будуть освячені благодаттю Христа, тоді життя стане нездоланною силою для добра.ХНС 498.2

І от до мирної домівки, де Христос знаходив відпочинок, завітало горе. Лазаря вразила несподівана хвороба, і його сестри послали сказати Спасителеві: “Господи, той, кого Ти любиш, хворіє”.^{3Йоан.11:3} Вони усвідомлювали небезпеку хвороби свого брата, але разом з тим знали, шо Христос може зцілити будь- яку недугу. Сестри вірили, що Ісус співчуватиме їхньому горю, тому не наполягали, щоб Він негайно прибув, а тільки послали звістку: “Господи, той, кого Ти любиш, хворіє”.^{3Йоан.11:3} Марія і Марта сподівалися, що Господь відгукнеться на їхнє повідомлення і негайно прибуде до Віфанії.ХНС 499.1

З нетерпінням вони чекали вістки від Ісуса. Увесь час, поки Лазар був живий, вони молилися і виглядали Ісуса. Але посланець повернувся без Нього. Він передав їм слова Ісуса: “Ця хвороба не на смерть”,^{4Йоан.11:4} і сестри вхопилися за надію, що Лазар житиме. Ніжними словами вони потішали і підбадьорювали майже непритомного страждальця. Коли ж Лазар помер, сестри були гірко розчаровані, але відчували підтримку Христової благодаті, і це уберегло їх від звинувачень на адресу Спасителя.ХНС 499.2

Коли Ісус почув повідомлення про хворобу Лазаря, учням здалося, що Він сприйняв його холодно. Вони сподівалися, що Він почне сумувати, але Ісус тільки подивився на них і сказав: “Ця хвороба не на смерть, але для Божої слави, щоб Божий Син прославився через неї!”^{4Йоан.11:4} Два дні Він залишався на тому ж місці. Таке зволікання було таємницею для учнів. Вони знали, що Його присутність була б великою втіхою для засмученої родини. Учні знали про велику любов Ісуса до родини з Віфанії і тому були вельми здивовані, що Ісус не відповів на сумну звістку: “Господи, той, кого Ти любиш, хворіє”.ХНС 499.3

Протягом двох днів Христос, здавалося, і не думав про це, оскільки взагалі не говорив про Лазаря. Учні пригадали Йоана Хрестителя, предтечу Ісуса. Вони дивувалися, чому Ісус, володіючи такою великою силою творити чудеса, допустив, щоб Йоан мучився у в'язниці і помер насильницькою смертю. Якщо Христос має божественну силу, то чому не врятував життя Йоанові? Фарисеї також часто ставили таке запитання, вбачаючи в цьому незаперечний доказ неправдивості претензій Христа на право називатися Божим Сином. Спаситель попереджав учнів про випробування, втрати й гоніння. Чи не забуде Він і про них, коли їх спіткає щось подібне? Дехто з учнів навіть запитував, чи вони часом не помилилися щодо Його місії? Усі були дуже стурбовані.ХНС 499.4

Коли минуло два дні, Ісус сказав учням: “Підемо знову в Юдею”.^{5Йоан.11:7} Учні здивувалися: якщо Він хоче йти до Юдеї, то чому чекав два дні? Але найбільше їх хвилювала безпека як Ісуса, так і власна. У прийнятому Ним рішенні відвідати Юдею вони бачили лише небезпеку. “Учителю, — казали вони, — таж ось юдеї намагалися Тебе камінням побити, а Ти знову туди йдеш? Відповів Ісус: чи не з дванадцяти годин складається день?”^{6Йоан.11:8—9} Іншими словами: Я перебуваю під керівництвом Мого Отця, і доки виконую Його волю — Моє життя у безпеці. Дванадцять годин Мого життя ще не закінчилися. Я увійшов в останню частину Мого дня, і поки вона триває, — Я безпечний.ХНС 500.1

“Якщо хто ходить удень, — додав Господь, — не спотикається, бо бачить світло цього світу”. Хто виконує Божу волю, хто ходить Божими дорогами, той не може спіткнутися і впасти. Світло Божого Духа дає йому чітке розуміння обов'язку і веде його до завершення праці. “Якщо ж хто ходить уночі, то спотикається, бо нема світла в ньому!”^{7Йоан.11:10} Отож хто ходить власними, а не Божими стежками, той спотикається. Для нього день перетворюється на ніч, і де б він не перебував, він ніколи не буде безпечним. “Сказавши це, вів далі: наш друг Лазар заснув, — піду розбудити його”.^{8Йоан.11:11}ХНС 500.2

“Наш друг Лазар заснув…” — які зворушливі слова! Скільки в них співчуття! Думаючи про небезпеку, на яку наражався їхній Учитель, вирушаючи до Єрусалима, учні майже забули про засмучену родину з Віфанії. Але Христос не забув. Учні відчули докір сумління. Розчаровані тим, що Христос не відповів негайно на сумну звістку, вони були спокушувані думати, ніби Він не настільки вже й ніжно любив Лазаря та його сестер, як їм видавалося. Інакше Він поспішив би до них разом з посланцем. Але Його слова: “Наш друг Лазар заснув…” розбудили в учнях добрі почуття. Вони переконалися: Христос не залишає Своїх друзів у стражданнях.ХНС 500.3

“‘А Його учні сказали: Господи, якщо заснув, — то одужає!’ Ісус говорив про смерть його, а вони думали, що він говорить про звичайний сон”^{9Йоан.11:12}. Ісус зображає смерть як сон. Життя Його вірних дітей сховане з Христом у Бозі, і доки не пролунає остання сурма, померлі спочивають у Ньому.ХНС 501.1

“Тоді сказав їм Ісус: ‘Умер Лазар. І Я радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували. Та ходімо до нього’”.^{10Йоан.11:15} Хома не сумнівався, що в Юдеї Учителя очікує вірна смерть, однак підбадьорився і сказав іншим учням: “Ходімо й ми, і помремо з Ним”.^{11Йоан.11:16} Він знав, як юдеї ненавиділи Христа. Вони задумали вбити Його, але це їм ніяк не вдавалося, бо ще не вичерпався відведений Йому час. Упродовж цього часу Ісуса охороняли небесні ангели, і навіть у Юдеї, де рабини змовилися схопити і вбити Його, з Ним не могло статися нічого лихого.ХНС 501.2

Учнів здивували слова Христа: “Умер Лазар. І Я радію за вас, що Я не був там…”^{10Йоан.11:15} Невже Спаситель свідомо не відвідав оселі Своїх згорьованих друзів? Здавалося, що Марія, Марта і вмираючий Лазар були залишені напризволяще. Але ні, Христос спостерігав за всіма подіями, і в час смерті Лазаря засмучені сестри були підтримані Його милістю. Ісус бачив жаль, що краяв їхні серця, коли Лазар боровся із жорстоким ворогом — смертю. Христос відчував гострий біль, коли сказав Своїм учням: “Умер Лазар”. Проте Христос повинен був думати не тільки про улюблених друзів з Віфанії. Він піклувався і про виховання Своїх учнів. Вони були покликані стати Його представниками у світі, аби благословення Отця могло поширитися на всіх людей. Для їхнього ж добра Ісус дозволив, щоб Лазар помер. Якби Він зцілив його від хвороби, то не здійснилося б чудо воскресіння — це надзвичайне свідчення про Його божественний характер.ХНС 501.3

Якби Христос перебував у кімнаті хворого, то Лазар не помер би, бо сатана не мав би сили над ним. Смерть не змогла б устромити в Лазаря своє жало в присутності Життєдавця. Тому Христос залишався далеко від Віфанії. Він дозволив ворогові виявити свою силу, щоб потім прогнати його — уже переможеного. Він допустив, щоб Лазар опинився в полоні смерті. Убиті горем сестри бачили, як брата поклали в гробницю. Христос знав: коли вони дивитимуться на мертве обличчя свого брата, їхня віра в Спасителя буде суворо випробувана Але Він також знав, що завдяки боротьбі, котру вони тепер ведуть, їхня віра засяє ще яскравіше Разом з ними Ісус переносив страждання і смуток Ного зволікання не означало, що Він любив сестер менше Але Спаситель знав, що заради них, заради Лазаря, заради Самого Себе й учнів Йому необхідно здобути перемогуХНС 501.4

“Щоб повірили ви” Усі, хто з благанням простягає руки до Бога, повинні пам'ятати у час найбільшого розчарування Божественна допомога перебуває найближче Оглядаючись на найпохмуріший відтинок свого шляху, вони відчуватимуть вдячність. “Бо вміє Господь рятувати побожних від спокуси”.^{122Петр.2:9} З усякої спокуси і з будь-якого випробування вони будуть виведені з більшою вірою і багатшим досвідом.ХНС 502.1

Зволікаючи з відвідинами Лазаря, Христос мав милостивий план і для тих, хто ще не прийняв Його. Він затримався, аби через воскресіння Лазаря з мертвих дати Своєму впертому невіруючому народові нове свідчення, що Він — справді “воскресіння і життя”.^{13Йоан.11:25} Ісус не міг позбавити надії цих бідних людей — заблудлих овець дому Ізраїлевого. Його серце розривалося через їхню запеклість. У Своїй милості Ісус прагнув дати їм ще один доказ того, що Він — Той єдиний Відновник, Котрий може явити світло життя і безсмертя. Це чудо мало стати доказом, якого священики не зможуть заперечити. Ось чому Ісус гаявся іти до Віфанії. Найбільше чудо — воскресіння Лазаря — повинно було покласти Божу печатку на Його працю і засвідчити Його божественність.ХНС 502.2

Дорогою до Віфанії Ісус зазвичай допомагав хворим і нужденним. Наблизившись до міста, Він послав вісника повідомити сестер про Його прибуття. Ісус не відразу ввійшов до дому, а зупинився у відлюдному місці біля дороги. Пишні показні похорони, які юдеї влаштовували своїм покійним друзям і рідним, перечили духові Христа Він чув голосіння найнятих плакальниць і не бажав зустріти сестер у такому гаморі. Серед родичів і приятелів, котрі оплакували Лазаря, були й такі, котрі займали відповідальні посади в Єрусалимі. Деякі з них були запеклими ворогами Христа. Він знав їхні плани і тому не відразу виявив Себе.ХНС 502.3

Звістка про Нього була передана Марті настільки таємно, що більше ніхто не почув про це, навіть засмучена Марія. Марта негайно підвелася і пішла зустріти Господа, а Марія, гадаючи, що сестра рушила до місця поховання Лазаря, залишилася убита горем удома.ХНС 503.1

Із переповненим суперечливих почуттів серцем Марта поспішила назустріч Ісусові. У виразі Його обличчя вона прочитала незмінні ніжність і любов. Її довір'я до Нього залишалося непохитним, але вона думала про свого дорогого брата, якого так любив Ісус. З великим болем у серці, що Христос не прийшов раніше, а водночас із надією, що і тепер Він зможе щось зробити для їхньої розради, Марта сказала: “Господи, коли б Ти був тут, — то не вмер би мій брат…”^{14Йоан.11:21} Ці слова сестри безперестанку повторювали під голосіння плакальниць.ХНС 503.2

З людським і божественним співчуттям Ісус дивився на її згорьоване, змарніле обличчя. Марта не хотіла згадувати те, що сталося. Усе було виражене у зворушливих словах: “Господи, коли б Ти був тут, — то не вмер би мій брат…”^{14Йоан.11:21} І, подивившись на сповнене любові обличчя Ісуса, Марта додала: “Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть тобі Бог!”^{15Йоан.11:22}ХНС 503.3

Підтримуючи її віру, Ісус сказав: “Воскресне твій брат”.^{16Йоан.11:23} Своєю відповіддю Він не намагався вселити в неї надію на негайне воскресіння. Ісус хотів спрямувати думки Марти не на теперішнє воскресіння її брата, а на воскресіння праведних. Він бажав, щоб у воскресінні Лазаря вона побачила запоруку воскресіння усіх померлих праведних, а також підтвердження, що це буде здійснено силою Спасителя.ХНС 503.4

Марта відповіла: “Знаю, що воскресне у воскресіння останнього дня”.^{17Йоан.11:24}ХНС 503.5

Підтримуючи правильний напрямок її віри, Ісус проголосив: “Я Воскресіння і Життя”.^{18Йоан.11:25} Христос володіє життям, не запозиченим і не успадкованим, а первинним. “Хто має Сина, той має життя”.^{191Йоан.5:12} Божественність Христа — це гарантія вічного життя віруючого. “Хто вірує в Мене, — сказав Ісус, — хоч і вмре, оживе. І кожен, хто живе та вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш цьому?”^{20Йоан.11:25—26} Тепер Христос дивився вперед — на Свій Другий прихід, коли померлі святі воскреснуть у нетлінному тілі, а живі праведні, не побачивши смерті, будуть підхоплені на Небеса. Чудо, яке Христос мав намір здійснити, воскресивши Лазаря з мертвих, мало символізувати воскресіння усіх праведних. Своїми словами й діями Він проголосив Себе Творцем воскресіння. Той, Хто незабаром Сам мав померти на хресті, тепер тримав ключі смерті як її Переможець, стверджуючи Своє право і владу наділяти вічним життям.ХНС 503.6

На запитання Спасителя: “Чи ти віруєш цьому?” Марта відповіла: “Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти в цей світ”.^{21Йоан.11:27} Вона не розуміла значення слів Христа, але висловила свою віру в Його божественність та впевненість, що Він може вчинити все, шо захоче.ХНС 504.1

“Промовивши це, вона пішла та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: ‘Учитель тут, і Він кличе тебе’”.^{22Йоан.11:28} Вона намагалася повідомити це якомога непомітніше, бо священики і старійшини були готові схопити Ісуса при найменшій нагоді. Голосіння плакальниць заглушили її слова.ХНС 504.2

Почувши цю звістку, Марія хутко підвелася і з нетерпінням, яке відобразилося на її обличчі, вийшла з кімнати. Гадаючи, що вона пішла плакати до гроба, плакальниці пішли слідом за нею. Коли Марія прийшла на місце, де її чекав Ісус, то впала навколішки перед Ним і тремтячими устами промовила: “Господи, коли б Ти був тут, то не вмер би мій брат”.^{23Йоан.11:32} Голосіння плакальниць було нестерпним для неї; вона бажала наодинці поговорити з Ісусом. Проте Марія знала про заздрощі й ненависть декого з присутніх до Христа, і це заважало їй вилити свій біль.ХНС 504.3

“Коли ж Ісус побачив її, що вона плаче, і юдеї, котрі з нею прийшли, також плачуть, то в дусі розжалобився й зворушився Сам”.^{24Йоан.11:33} Він читав серця зібраних, бачив, що чимало з них виявляли свій смуток удавано. Спаситель знав, що декотрі присутні, які тепер лицемірно плакали, незабаром плануватимуть убивство не тільки Всемогутнього Чудотворця, а й того, хто зараз мав воскреснути з мертвих. Христос міг зірвати з них покривало позірного жалю, але Він угамував Своє праведне обурення. Слова, які Господь мав право їм сказати, Він не вимовив заради тієї, котра з любов'ю й журбою схилилася біля Його ніг і справді вірила в Нього.ХНС 504.4

“Де ви поклали його?” — запитав Ісус. “Іди, Господи, — відповіли Йому, — та подивися!”^{25Йоан.11:34} Усі рушили до гробу. Це була сумна картина. Лазаря дуже любили, і розбиті горем Марта й Марія ридали, а разом з осиротілими сестрами плакали і їхні друзі. Дивлячись на людське горе, і те, як засмучені близькі оплакують померлого, у той час як Спаситель світу стоїть поряд, — “Ісус заплакав”.^{26Йоан.11:35} Хоч Він був Божим Сином, але прийняв на Себе людську природу і відгукнувся на людське горе. Його ніжне, милосердне серце завжди палає любов'ю до страждаючих. Ісус плаче з тими, хто плаче, і радіє з тими, хто радіє.ХНС 505.1

Але Ісус плакав не тільки через людське співчуття до Марії і Марти. Він відчував настільки глибший жаль порівняно з людським, наскільки небеса виші від землі. Ісус не оплакував Лазаря, бо був готовий викликати його з могили. Він плакав тому, що багато присутніх, котрі оплакували Лазаря, незабаром складатимуть плани вбивства Того, Хто є Воскресіння і Життя. Але невіруючі юдеї були нездатні правильно пояснити Його сльози. Декотрі, не розуміючи справжньої причини Його жалю, пошепки повторювали: “Дивись, як Він любив його!”^{27Йоан.11:36} Інші, намагаючись посіяти в серцях присутніх сумнів, глузливо говорили: “Чи не міг Цей, що відкрив очі сліпому, вчинити так, щоб і цей не помер?”^{28Йоан.11:37} Якщо Христос мав силу врятувати Лазаря, то чому дозволив йому померти?ХНС 505.2

Пророчим зором Христос бачив ворожість фарисеїв і саддукеїв. Він знав, що вони задумали вбити Його. Знав також, що декотрі з тих, хто тепер виказує особливе співчуття, незабаром зачинять перед собою двері надії і ворота Божого міста. Скоро розіграється драма. Наближалися Його приниження і розп'яття, які викличуть зруйнування Єрусалима, коли ніхто вже не голоситиме над померлими. Він ясно бачив картину відплати, що спіткає Єрусалим. Ісус бачив Єрусалим, оточений римськими легіонами, і знав, як багато з тих, котрі тепер плакали над Лазарем, загинуть під час облоги міста назавжди, без надії на воскресіння.ХНС 505.3

Христос плакав не лише від побаченої Ним картини. Його пригнічував тягар смутку всіх віків. Він розумів страшні наслідки порушення Божого Закону, бачив, що в історії світу, починаючи віл Авеля, невпинно точилася боротьба між добром і злом. Вдивляючись у майбутнє, Він бачив страждання і смуток, сльози і смерть — нещасну долю людства. Серце Ісуса пронизував біль людського роду всіх віків і всіх країн. Горе грішного людства гнітило Його душу, сльози лилися з Його очей, бо Він прагнув полегшити долю всіх страждальців.ХНС 506.1

“Ісус знову пройнявся жалем і прийшов до гробу”.^{29Йоан.11:38} Лазар лежав у печері, висіченій у скелі, і великий камінь закривав вхід до гробу. “Відваліть цього каменя!”^{30Йоан.11:39} — звелів Ісус. Гадаючи, що він хоче лише подивитися на померлого, Марта заперечила, сказавши, що тіло поховане чотири дні тому і воно почало розкладатися. Це свідчення Марти, зроблене ще до воскресіння Лазаря, не дозволило ворогам Христа звинуватити Його в обмані. Досі фарисеї поширювали фальшиві чутки щодо чудового прояву Божественної сили Христа. Коли Ісус повернув до життя дочку Яїра, Він сказав: “Не вмерло дівча, а спить!”^{31Марк.5:39} Оскільки ця дівчинка хворіла недовго і відразу після смерті була воскрешена, фарисеї заявили, що дівчинка не була мертвою, адже Сам Христос сказав, що вона лише спить. Вони намагалися переконати людей, що Христос не здатний зціляти хвороби, а Його чудеса — ні що інше, як омана. Але в даному разі ніхто не міг заперечити, що Лазар дійсно був мертвий.ХНС 506.2

Коли Господь готовий здійснити якесь чудо, сатана знаходить когось, хто опирається цьому. “Відваліть цього каменя!” — сказав Христос; це означало: наскільки можливо, приготуйте шлях для Моєї роботи. Але тут виявився самовпевнений, амбіційний характер Марти. Вона не хотіла, щоб тіло, яке почало розкладатися, було виставлене для оглядин. Людському серцю важко зрозуміти слова Христа, і віра Марти не змогла збагнути справжнього значення Його обітниці.ХНС 506.3

Христос докорив Марті, але зробив це особливо м'яко. “Чи Я не казав тобі, що коли будеш вірувати, то побачиш славу Божу?”^{32Йоан.11:40} Отже, чому ти сумніваєшся в Моїй силі? Чому суперечиш Моєму повелінню? Ти маєш Моє слово! Якщо будеш вірувати, то побачиш Божу славу Природні перешкоди не можуть зупинити праці Всемогутнього Бога. Скептицизм і невір'я — це не є покора. Непохитна віра в слово Христа — ось справжнє смирення, істинне самозреченняХНС 506.4

“Відваліть цього каменя!” Христос міг наказати каменеві відкотитися самому, і камінь підкорився б Його голосу Він міг би наказати зробити це ангелам, які були поряд з Ним. За Його повелінням невидимі руки відкотили б каменя. Але це мали зробити людські руки Таким чином Христос хотів показати, що люди повинні співпрацювати з Божественною силою Що може зробити людська сила, того не повинна робити Божественна. Бог використовує людську допомогу. Він зміцнює людину, співпрацює з нею в міру того, як людина використовує дані їй сили та здібності.ХНС 507.1

Повеління виконане. Камінь відвалений Усе було зроблено явно, без поспіху. Усі мали змогу побачити, що тут немає жодного обману. Ось у кам'яній домовині лежить холодне бездиханне тіло Лазаря. Голосіння плакальниць стихло. Приголомшені, в очікуванні чогось надзвичайного, усі стоять навколо гробу, щоб побачити, що буде далі.ХНС 507.2

Христос спокійно стоїть перед печерою. Священний трепет охопив усіх присутніх. Наблизившись до гробу та звівши очі до Небес, Христос промовив: “Отче, дякую тобі, що Ти Мене почув”. Нещодавно вороги звинувачували Ісуса у богозневазі та поривалися каменувати Його за те, що Він називав Себе Божим Сином. Вони запевняли, що Ісус чинить чудеса силою сатани. Цього разу Христос знову назвав Бога Своїм Отцем і впевнено проголосив Себе Сином Божим.ХНС 507.3

У будь-якій справі Христос співпрацював з Небесним Отцем. Він завжди наголошував, що не працює самостійно чи незалежно. Спаситель творив чудеса з допомогою віри і молитви. Він бажав, щоб усі розуміли Його зв'язок з Отцем. “Отче, — сказав Він, — дякую Тобі, що Ти почув Мене. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене”^{33Йоан.11:41—42} Таким чином учням і народові було дане найпереконливіше свідчення про зв'язок між Ісусом та Богом. Вони повинні були переконатися, що твердження Христа не були оманою.ХНС 507.4

“Сказавши це, Він голосно заволав: ‘Лазарю, вийди сюди!’”^{34Йоан.11:43} Його чіткий, проникливий голос досягає слуху мертвого. Коли Він говорив ці слова, Божество засяяло крізь Його людську природу. На обличчі Спасителя, освітленому Божою славою, люди побачили доказ Його сили. Погляди всіх прикуті до отвору печери. Кожне вухо прислухається, щоб уловити хоча б найслабший звук. З нестерпно-напруженою увагою усі очікують завершення цього випробування божественності Христа — доказу, який або підтвердить Його право називатися Сином Божим, або ж назавжди знищить будь-яку надію на Нього.ХНС 508.1

І ось тишу печери порушив звук кроків, і той, хто був мертвий, з'явився біля виходу. Його рухи сковує саван, у якому небіжчика поховали. Звернувшись до приголомшених очевидців воскресіння, Ісус каже: “Розв'яжіть його, нехай іде”.^{35Йоан.11:44} І знову Христос підтвердив, що люди повинні співпрацювати з Богом. Людина має служити людині. Лазаря розв'язали, і ось він стоїть перед ними, не виснажений хворобою, не в слабкому тремтячому тілі, а в розквіті життя, сил і здоров'я. Його очі сяють розумом і любов'ю до Свого Спасителя. Звеличуючи Ісуса, Лазар припадає до Його ніг.ХНС 508.2

Вражені очевидці спершу заніміли від подиву. А потім — невимовна картина радості і вдячності! Сестри прийняли свого воскреслого брата як дар від Бога і зі сльозами радості дякують Спасителеві. Але поки брат, сестри і друзі тішаться зустіччю, Ісус непомітно залишає їх. Коли ж вони почали шукати Життєдавця, то не знайшли Його.ХНС 508.3