“Самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився, і підійшов, потурбувався про нього” (Лука 10:33-34). ЗІХ 143.1
Христос знав, що ніхто не може дотримуватись Закону, покладаючи надії лише на свої власні сили. Він хотів підвести Законника до більш ясного і критичного вивчення цього питання, аби той міг знайти істину. Лише приймаючи заслуги і благодать Христову, ми зможемо дотримуватись Закону. Віра у відкуплення гріхів дозволяє грішнику “любити Господа Бога всім серцем... і ближнього, як самого себе” (Лука 10:27). ЗІХ 143.2
Законник знав, що він не дотримувався ні перших чотирьох, ані останніх шести Заповідей. У випробовуючих словах Христа він осудив себе, але замість визнання своєї провини він намагається виправдатись. Не бажаючи прийняти істину, він прагне підкреслити, наскільки тяжким є виконання цієї Заповіді. Законник намагається зняти з себе обвинувачення і виправдати себе в очах народу. Слова Спасителя відкрили, що його питання виявилося даремним, тому що фактично він сам міг відповісти на нього. Тоді він задає інше запитання: “А хто мій ближній?” (Лука 10:29). ЗІХ 143.3
І знову Христос ухиляється від суперечки, не даючи змоги втягнути Себе в неї. Він відповідає на питання, посилаючись на подію, пам'ять про яку була ще свіжою серед Його слухачів. “Один чоловік, — говорить Він, — йшов із Єрусалима в Єрихон і потрапив розбійникам, котрі роздягли його, поранили і пішли, залишивши його ледве живим” (Лука 10:30). ЗІХ 143.4
Тією дорогою йшов священик; він побачив побиту і поранену людину, що стікала кров'ю, але пройшов мимо, нічим йому не допомігши. Потім з'явився левит. Зацікавлений тим, що сталося, він зупинився і подивився на постраждалого. Священнослужитель усвідомлював, що мав би допомогти пораненому, але не побажав брати на себе цей неприємний обов'язок. Він просто пожалкував, що пішов цією дорогою і натрапив на поранену людину. Разом з тим він пробував переконати себе, що це його не стосується, і теж минув його. ЗІХ 143.5
Один самарянин, проїжджаючи цим шляхом, побачив постраждалого і зробив те, що до нього повинні були зробити інші, але не забажали. З добротою і милосердям він допоміг пораненому. “Побачивши його, змилосердився: і підійшовши перев'язав йому рани, змастив їх оливою та вином; посадив його на свого осла і привіз нещасного в гостиницю, потурбувався про нього. А на другий день, від'їжджаючи, вийняв два динарії і дав господареві, кажучи: ‘Доглядай його, а як більше ще витратиш, то я віддам тобі, як повернуся’” (Лука 10:33-35). Священик і левит обидва відверто заявляли про своє благочестя, але істинно наверненим виявився самарянин. Своїм духом і вчинками він підтвердив, що знаходиться у гармонії із Богом (Наочні уроки Христа, c. [378-380]). ЗІХ 143.6