“А отрок Самуїл служив Господеві при Ілії” (1 Сам. 3:1; див. також 1 Сам. 3). БМ 159.5
Уже в тому юному віці, у якому його привели до скинії, Самуїлу доручалися певні обов'язки під час богослужіння. Ці обов'язки — спочатку дуже скромні й не завжди приємні — він намагався виконувати якнайкраще, від усього серця… БМ 159.6
Якби дітей навчали дивитися на скромне коло обов'язків як на засіб, призначений Господом, як на школу, у якій вони повинні навчитися вірно й успішно служити, наскільки приємнішою і почеснішою здавалася б їм їхня робота. Виконання кожного обов'язку, як для Господа, робить принадною найскромнішу працю, об'єднуючи земних працівників зі святими істотами, котрі виконують Божу волю на Небі (Патріархи і пророки, c. [573, 574]). БМ 159.7
Від раннього дитинства життя Самуїла було життям благочестя і посвячення. Ще малим його віддали під опіку Ілія. Краса його характеру викликала теплі почуття у літнього священика. Хлопчик був добрим, щедрим, старанним, слухняним і ввічливим. Між поведінкою молодого Самуїла і поведінкою дітей священика була величезна різниця. Ілій знаходив спокій, утіху та благословення у присутності свого підопічного. Як чудово, що між Ілієм, головним суддею народу, і звичайною дитиною могла існувати така тепла дружба. Самуїл був слухняним та люблячим, і жоден батько не любив свою дитину так ніжно, як Ілій любив цього юнака. З віком, відчуваючи занепад сил, Ілій глибше переживав розчарування через нерозважливу й розпусну поведінку своїх дітей, тому звертався до Самуїла за розрадою і підтримкою. БМ 160.1
Як зворушливо бачити молодого і літнього, які покладаються один на одного; юнака, який звертається до того, хто досяг похилого віку, за порадою та мудрістю, і старого, що приходить до юнака за допомогою та співчуттям. Так і повинно бути. Бог бажає, щоб молоді люди мали такі риси характеру, завдяки яким вони знаходили б задоволення в дружбі з людьми похилого віку, щоб вони могли об'єднатися узами прихильності з тими, хто наближається до смерті (Біблійний коментар АСД, т. 2, c. [1021]. Коментар Е. Уайт). БМ 160.2