“І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: ‘Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла — не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!’” (Бут. 2:16, 17). БМ 11.3
Хоч наші прабатьки були створені невинними і святими, проте не були позбавлені можливості згрішити… Адам і Єва раділи спілкуванню з Господом і святими ангелами, але перш ніж вони могли стати вічними причасниками цієї радості, їхня вірність мала бути випробувана. Уже на самому початку існування людина була обмежена у своєму бажанні потурати собі, тій згубній пристрасті, яка лежала в основі падіння сатани. Дерево пізнання, яке росло поблизу дерева життя посеред саду, повинно було стати засобом випробування віри, послуху й любові наших прабатьків, їм дозволялося споживати плоди з усіх інших дерев, але під страхом смерті заборонялося їсти плоди із цього дерева. На прабатьків чекали спокуси сатани, але якби вони витримали це випробування, то назавжди були б захищені від його влади, насолоджуючись вічним благоволінням Господа… БМ 11.4
Бог міг би створити людину нездатною порушувати Його Закон; Він міг би втримати руку Адама від забороненого плоду, але в тому і в іншому випадку людина не була б вільною моральною істотою, а просто роботом. Без свободи вибору її покора була б не добровільною, а вимушеною. За таких умов не розвивається характер… Це було би приниженням гідності людини як розумної істоти й підтвердило б сатанинське звинувачення Бога в деспотизмі. БМ 11.5
Господь створив людину праведною. Він наділив її благородними рисами характеру без будь-якої схильності до зла. Бог обдарував її блискучими розумовими здібностями та створив їй найсприятливіші умови, щоб людина могла залишатися вірною. Повний і постійний послух був умовою вічного щастя. Лише за таких умов людина могла мати доступ до дерева життя… БМ 12.1
Якби люди залишилися вірними Божому Закону, їхня здатність пізнавати, радіти, любити постійно зростала б. Вони збагачувалися б новими скарбами знань, знаходили нові джерела щастя й отримували більш ясне розуміння про незмірну й незмінну Божу любов (Патріархи і пророки, c. [48-51]). БМ 12.2