Чому існують зло і страждання

Для багатьох походження гріха і причини його поширення в світі залишаються таємницею. Люди бачать страшні наслідки зла — горе і спустошення — і запитують, яким чином усе це може допустити Бог, безмежний у Своїй мудрості, силі та любові? Цієї таємниці вони не можуть осягнути. У своїх сумнівах вони залишаються сліпими щодо істин, які відкриті в Слові Божому і мають таке велике значення для спасіння людей. Є й такі, хто, прагнучи дослідити причину існування гріха, намагаються проникнути в те, що Богом ніколи не було відкрите, і звичайно, не знайшовши відповіді на свої запитання та керуючись духом сумніву і прискіпливості, виправдовують цим своє заперечення Святого Письма. Інші не знаходять задовільного пояснення великої проблеми зла внаслідок того, що перекази й хибні тлумачення затьмарили вчення Біблії про Божий характер, природу Його правління і принципи ставлення до гріха. Неможливо логічно пояснити виникнення гріха та причини його існування. Однак досліджуючи як походження, так і остаточне знищення гріха, можна отримати нове уявлення про справедливість і милосердя, котрі Бог виявляє у Своєму ставленні до гріха. Те, що Бог не несе відповідальності за появу гріха, чітко з'ясовується в Писанні. Він нікого не позбавляв Своєї божественної милості, і не було жодної помилки в системі Його правління, що могла б викликати непокору і повстання. Гріх — це непрошений гість, присутність якого нічим не може бути виправдана. Це нез'ясована таємниця; і виправдовувати гріх — значить захищати його. Якби можна було знайти причину або пояснити його Існування, то він перестав би бути гріхом. Єдино правильне визначення гріха є те, що дане Словом Божим: “Гріх — це беззаконня” (1Йоан 3:4). Тут виявляється дія принципу, який суперечить великому Закону любові, що є підвалиною божественного правління.ПБЛ 12.1

До виникнення зла у Всесвіті панували мир і радість. Усе перебувало в досконалій гармонії з волею Творця. Любов до Бога була понад усе, а любов один до одного — чистою і вільною від пристрасті. Христос, Слово, Єдинородний від Бога, був одне з вічним Отцем — за природою, характером і намірами - єдина Особа в усьому Всесвіті, посвячена в усі плани й наміри Бога. Через Христа Отець створив усі небесні істоти. “Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то володіння, чи то князівства, чи то владу...” (Колос.1:16); усе небо виявляло Христові таку ж відданість, як Отцеві.ПБЛ 13.1

Оскільки закон любові служив основою Божого правління, то щастя всіх створених істот залежало від їхньої абсолютної згоди з Його великими принципами праведності. Бог бажає, щоб усі створені Ним істоти служили Йому з любові, з почуття поваги, що походить з розуміння й оцінки Його характеру. Він не знаходить ніякого задоволення від примусової пошани, тому всім дає свободу вибору, щоб Його творіння могло служити Йому добровільно.ПБЛ 13.2

Однак знайшовся той, хто вирішив зловжити цією свободою. Гріх зародився в тому, хто після Христа був найбільше уславлений Богом і в своїй могутності й славі посідав найвище становище серед небожителів. До свого падіння Люцифер був першим херувимом-хоронителем, святим і бездоганним. “...Так говорить Господь Бог: ти зразок досконалости, повен мудрости і корона краси. Ти був у Едемі, у саду Божому: усяке дороге каміння прикрашало твою одіж... Ти помазаний херувим-покровитель. Ти був на святій горі Божій, ходив серед вогнистого каміння. Ти був бездоганний у своїх вчинках від дня твого створення, аж поки не знайшлося на тобі беззаконня” (Єзек.28:12—15 С.П.).ПБЛ 13.3

Люцифер завжди міг би користуватися прихильністю Бога, любов'ю і шаною ангельського воїнства, якби він віддавав свої благородні здібності для благословення інших і для прославлення свого Творця. Але пророк говорить: “Високо неслось твоє серце через красу твою. Ти занапастив свою мудрість через свою вроду” (Єзек.28:17 С.П.). Поступово Люцифер почав плекати в своєму серці бажання самозвеличення. “...Ти ставиш твій розум нарівні з розумом Божим...” (вірш 6). “Ти ж сказав у серці своєму: ‘Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого і сяду на горі зборів богів... підіймуся понад вершини хмар, уподібнюсь Всевишньому!’” (Ісая 14:13—14). Замість того, щоб заохочувати твориво Боже любити свого Творця понад усе, віддати Йому всю любов і вірність створених Ним істот, Люцифер спробував примусити їх служити та поклонятися йому. Зажадавши честі, яку безмежний Отець виявляв Своєму Синові, повелитель ангелів став домагатися влади, яка належала тільки Христові.ПБЛ 14.1

Небеса раділи, відображаючи славу Творця та віддаючи Йому хвалу. Доки Бог був саме так шанований, всюди панували мир і щастя. Але тепер гармонія небес була порушена. Самолюбство та самозвеличення, що суперечили плану Творця, викликали лихі почуття і бажання в свідомості тих, для кого раніше прославлення Бога було найвищою радістю. На небесних нарадах Люцифера благали усвідомити свою помилку і неправоту. Син Божий представив перед ним усю велич, доброту і справедливість Творця, а також святу і незмінну природу Його Закону. Сам Бог запровадив порядок на небесах і, порушуючи його, Люцифер зневажав свого Творця і губив самого себе. Але висловлені в дусі безмежної любові та милості застереження викликали в нього тільки дух опору. Люцифер дозволив, щоб почуття заздрості до Христа повністю опанувало ним.ПБЛ 14.2

Гордість від усвідомлення власної величі викликала жагу верховної влади. Він не оцінив тієї високої честі — дару Божого — і не виявив вдячності своєму Творцеві. Він хизувався своєю славою і високим становищем прагнув стати рівним Богові. Небесне воїнство любило й поважало його. Ангели із задоволенням виконували його повеління, і він був наділений мудрістю і славою більше за них усіх. Проте Син Божий був визнаним Правителем небес, єдиним з Отцем у владі й силі. Христос брав участь у всіх нарадах Бога, тим часом, як Люциферові не було дозволено проникати в божественні плани. “Чому, — запитував себе цей могутній ангел, — Христові належить верховна влада? Чому Його шанують більше за мене, Люцифера?”ПБЛ 14.3

Залишивши своє місце перед лицем Божим, Люцифер почав сіяти дух незадоволення серед ангелів. Він діяв таємно, спочатку приховуючи свої справжні наміри. Під удаваною повагою до Бога намагався викликати незадоволення законами, яким підкорялися небесні істоти, заявляючи, що ці закони надмірно обмежують свободу. “Оскільки ангели за своєю природою святі, — запевняв він, — то вони могли б керуватися власною волею”. Він сподівався викликати до себе прихильність і співчуття, говорячи, що Бог був несправедливим до нього, коли наділив Христа верховною владою. При цьому Люцифер переконував небожителів, що, прагнучи до більшої слави і честі, він зовсім не бажає самозвеличення, але намагається дати свободу всім небожителям, щоб таким шляхом вони могли досягти вищого рівня буття.ПБЛ 15.1

Бог у Своїй великій милості довго терпів Люцифера. Він не позбавив його високого становища, коли той вперше виявив духа незадоволення, і навіть тоді, коли почав висувати свої безпідставні претензії перед вірними ангелами. Він ще довго залишався на небесах. Йому знову й знову пропонували прощення за умови, що він покається і підкориться. Були докладені всі зусилля, на які здатна тільки безмежна Любов і Мудрість, щоб переконати його в помилковості поглядів. Дух незадоволення ніколи раніше не був відомий на небі. Спочатку і сам Люцифер не розумів, до чого це його призведе; він не усвідомлював справжнього характеру своїх почуттів. Але коли була доведена безпідставність його незадоволення, Люцифер переконався в тому, що він неправий, а божественні вимоги справедливі і що він повинен визнати це перед усім небом. Якби він так вчинив, то врятував би себе і багатьох ангелів. Тоді він ще певною мірою був відданий Богові. Хоча Люцифер залишив своє становище херувима-хоронителя, проте якщо б захотів повернутися до Бога, визнати мудрість Творця і задовольнитися тим місцем, яке було призначене йому у великому Божому плані, тоді він міг би знову посісти своє місце. Але пиха не дозволила йому підкоритися. Він уперто відстоював свої погляди, запевняючи, що йому немає в чому каятись, і таким чином остаточно вступив у велику боротьбу зі своїм Творцем.ПБЛ 15.2

Відтепер усі сили свого винахідливого розуму Люцифер спрямував на обман, щоб заручитися підтримкою ангелів, котрі були під його керівництвом. Навіть той факт, що Христос застерігав його і давав йому поради, був перекручений і виставлений у такому світлі, щоб сприяти його зрадницьким планам. Тим ангелам, які з особливою любов'ю ставилися до нього, сатана скаржився на несправедливе осудження, на зневажливе ставлення до його поглядів і на обмеження свободи. Перекрутивши слова Христа, він удався до хитрощів і прямого обману, звинувачуючи Сина Божого в намірі принизити його перед усіма небожителями. Він намагався також виставити в неправдивому світлі розбіжності, котрі були поміж ним і вірними ангелами. Усіх тих, кого йому не вдалося звести і схилити на свій бік, він звинувачував у байдужому ставленні до інтересів небожителів. У тому, що чинив сам, він звинувачував тих, хто залишився вірним Богові. І для того, щоб переконати інших у несправедливому ставленні Бога до нього, він вдався до перекручення слів і дій Творця. Його лукавий метод полягав у тому, щоб за допомогою хитро сплетених аргументів збивати з пантелику ангелів Божих. Усе найпростіше він огортав у таємницю і за допомогою хитрих перекручень викликав сумнів до найясніших постанов Єгови. Його високе становище в системі божественного керівництва надавало великої сили всім його твердженням, і чимало ангелів вирішило об'єднатися з ним у повстанні проти небесної влади.ПБЛ 16.1

Бог у Своїй премудрості дозволив сатані здійснювати свої плани доти, поки дух незадоволення не вилився у відкрите повстання. Необхідно було, щоб його плани повністю розвинулися й усі могли побачити їхню справжню природу і наслідки. Люцифер, як помазаний херувим, був надто звеличений користувався любов'ю небесних істот і мав на них великий вплив. Правління Боже поширювалося не тільки на мешканців небес, а й на всі створені Ним світи, і сатана сподівався, Ідо коли йому вдасться втягнути в повстання небесних ангелів, то він матиме змогу зробити те саме і з іншими світами. Щоб досягти своєї мети, він дуже спритно викладав свою точку зору, вдаючись до софістики й обману. Сила його обману була дуже великою, і, прикриваючись брехнею, він домагався успіху. Навіть вірні Божі ангели не могли цілком зрозуміти його характеру або побачити наслідків його діяльності.ПБЛ 17.1

Сатана користувався такою пошаною, а всі його дії були оповиті такою таємничістю, що було важко розкрити перед ангелами справжню природу його вчинків. Доки гріх повністю не виявив себе, важко було передбачити, до яких сумних наслідків він призведе. У Божому Всесвіті не було місця для гріха, і святі істоти не мали жодної уяви про його природу та шкідливість. Вони не усвідомлювали страшних наслідків відкинення божественного Закону. Спочатку сатана приховував свою роботу, запевняючи про вірність Богові. Він заявляв, що робить усе для того, щоб підтримувати Божу славу й честь, утверджувати Його правління і зміцнювати добробут небожителів. Наповнюючи свідомість підлеглих йому ангелів духом незадоволення, він спритно вдавав, нібито всіма силами намагається усунути це незадоволення. Наполягаючи на необхідності переміни в Законі, він пояснював, що це вкрай потрібно для збереження гармонії на небесах.ПБЛ 17.2

У Своєму ставленні до гріха Бог міг спиратися тільки на праведність та істину. Сатана, зі свого боку, використовував те, до чого не міг вдатися Бог, - лестощі й обман. Він намагався перекрутити Слово Боже і в фальшивому світлі представити перед ангелами Божий План правління, заявляючи, що несправедливий Бог підкоряє Своїм законам і постановам небожителів, що, вимагаючи підкорення і послуху від усього Свого творіння, Він прагне тільки до самозвеличення. Тому перед небожителями, а також перед іншими світами необхідно було показати справедливість Божого правління і досконалість Його Закону. Сатана вдавав, що й сам прагне до того, щоб сприяти добру Всесвіту. Всі повинні були зрозуміти справжній характер узурпатора, його наміри, а для того, щоб він викрив себе власними беззаконнями, потрібний був час.ПБЛ 17.3

У незгоді, яка виникла на небі через діяльність сатани, він звинуватив Закон і правління Боже. “Усе зло, — твердив він, - наслідок божественного правління”. Сатана заявив, що має на меті вдосконалити постанови Єгови. Тому треба було, щоб він виявив природу своїх претензій і показав, які зміни пропонує внести в божественний Закон. Він повинен був накликати на себе осуд власними ділами. Із самого початку сатана заявляв, що він не піднімав повстання. Перед Всесвітом треба було зірвати маску з ошуканця.ПБЛ 18.1

Навіть після того, коли було вирішено, що сатана не може далі залишатися в небі, безмежна Мудрість не знищила його. Бог може прийняти тільки служіння любові, вірність Його творінь повинна грунтуватися на усвідомленні Його справедливості та милості. Мешканці неба та інших світів, не розуміючи природи гріха та його наслідків, не побачили б справедливості й милосердя Божого у знищенні сатани. Якби він був негайно знищений, тоді б вони служили Богові не з любові, а зі страху. Вплив ошуканця не був би відразу усунений, а дух повстання не був би цілком викорінений. Зло повинно було дозріти. Задля добра Всесвіту на вічні часи сатана повинен був розвинути свої принципи, щоб все твориво мало змогу побачити в справжньому світлі його звинувачення проти божественного правління, щоб справедливість Божа і Його милість, а також незмінність Його Закону ніколи не викликали жодного сумніву.ПБЛ 18.2

Повстання сатани мало б стати уроком для Всесвіту на майбутнє, вічним свідченням про природу гріха з його страшними наслідками. Правління сатани і його вплив як на ангелів, так і на людей повинні були показати, якими є плоди відкинення божественного авторитету. Все це мало довести, що Боже правління і Його Закон тісно пов'язані з добробутом усіх створених Ним істот. Таким чином історія цього страшного повстання повинна була сприяти вічній безпеці всіх святих істот, відкрити їх очі на справжню природу беззаконня, стримати їх від гріха та допомогти уникнути покарання за гріх.ПБЛ 19.1

Великий узурпатор продовжував виправдовувати себе до самого кінця боротьби на небесах. Коли було проголошено, що сатана разом з усіма своїми прихильниками буде вигнаний з небесних осель, тоді бунтівник відверто заявив про своє презирство до Закону Творця. Він знову й знову повторював, що ангели не мають потреби в керівництві, що вони повинні діяти згідно зі своєю волею, яка завжди буде вести їх правильним шляхом. Він засудив божественні постанови як такі, що обмежують їхню свободу, і заявив, що домагатиметься скасування Закону, щоб звільнене від цього обмеження небесне воїнство могло досягти вищого і більш славного рівня буття.ПБЛ 19.2

Сатана разом зі своїм воїнством одностайно звинуватили в своєму повстанні Христа, заявивши, що якби їм не докоряли, то вони б ніколи не повстали. Ці вперті й зухвалі в своїй зраді бунтівники, які марно намагалися скинути Боже правління, по-блюзнірськи представляючи себе невинними жертвами деспотичної влади, на чолі з архіворохобником врешті-решт були вигнані з небес.ПБЛ 19.3

Той самий дух, котрий викликав повстання на небі, й досі надихає повстання на землі. Сатана продовжує вести ту саму політику серед людей, яку проводив і серед ангелів. Сьогодні його дух панує в дітях непослуху. Подібно до нього вони намагаються усунути обмеження Божого Закону та обіцяють людям свободу через порушення Його заповідей. Викриття гріхів і надалі викликає той самий дух ненависті й опору. Коли Божі вістки перестороги пробуджують сумління людей, сатана спонукує їх виправдовувати себе і шукати співчуття в оточуючих людей. Замість того, щоб виправити свої помилки, вони викликають обурення проти того, хто їм докоряє, ніби всі труднощі виникли тільки через нього. Від днів праведного Авеля і до сьогодні цей дух виявляється до тих, хто насмілюється осудити гріх.ПБЛ 19.4

Сатана схилив людину до гріха тим же спотвореним представленням характеру Бога, як це робив він у небі, виставивши Його суворим тираном. Досягнувши цього, він заявив, що несправедливі Божі обмеження призвели людину до падіння, як колись стали причиною його повстання.ПБЛ 20.1

Але вічний Бог відкриває Свій характер: “...Господь, — Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину та переступ за гріх, та певно не вважає чистим винуватого...” (Вих.34:6—7).ПБЛ 20.2

Прогнавши з небес сатану, Бог підтвердив цим справедливість і підтримав честь Свого престолу. Але коли людина згрішила, не встоявши перед спокусою, яку запропонував їй цей відступницький дух, Бог довів Свою любов тим, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб Він помер за грішне людство. У викупленні людини відкрився характер Божий. Могутнє свідчення хреста переконує Всесвіт у тому, що обраний Люцифером шлях гріха аж ніяк не є наслідком недоліків правління Божого.ПБЛ 20.3

У боротьбі між Христом і сатаною під час земного служіння Спасителя справжній характер великого ошуканця був повністю викритий. Ніщо не могло так дієво позбавити сатану прихильності небесних ангелів і безгрішного Всесвіту, як жорстока боротьба проти Спасителя світу. Зухвале блюзнірство його вимог, коли він вимагав вщ Христа поклоншня йому, самовпевненість і зухвалість, коли він поставив Ісуса на вершину гори і на крило храму, його повний лукавства намір, коли він пропонував Христові кинутися вниз із запаморочливої висоти, невтомна злоба, з якою він постійно переслідував Христа, змушуючи його переходити з одного місця до іншого, підбурюючи священиків і народ відкинута Його любов, і врешті-решт вимоги: “Розіпни, розіпни Його!” — все це викликало здивування й обурення Всесвіту.ПБЛ 20.4

Це сатана підбурив світ відкинути Христа. Князь зла доклав усіх своїх зусиль і лукавства, щоб знищити Ісуса, бо він бачив, що любов і милість Спасителя, Його співчуття і ласкавість відкривають людям справжній характер Бога. Сатана заперечував кожне твердження Сина Божого і використовував людей як своє знаряддя, щоб наповнювати життя Спасителя стражданнями і горем. Фальсифікування і лукавство, з якими він намагався перешкодити роботі Ісуса, ненависть, виявлена в дітях непослуху, їхні немилосердні оскарження проти Того, Чиє життя було взірцем надзвичайної доброти, — все це випливало з глибокого почуття помсти. Усе небо, занімівши від жаху, спостерігало за тим, як на Голгофі вибухнуло полум'я заздрості та злоби, ненависті й помсти, яке досі ще стримувалося.ПБЛ 21.1

Після того, як велика Жертва була принесена і Христос вознісся на небеса, Він відмовився прийняти поклоніння ангелів, поки не представив Отцеві Своє прохання: “Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я” (Йоан 17:24). Тоді від престолу Божого надійшла відповідь, сповнена невимовної любові та сили: “І нехай Йому вклоняться всі ангели Божі!” (Євр.1:6). Ісус залишився непорочним. Його приниженню настав кінець, Його жертва була прийнята, і Йому було дано Ім'я, вище від усякого ймення.ПБЛ 21.2

Тепер провину сатани неможливо було вибачити. Він виявив свій справжній характер неправдомовця і вбивці. Тепер усі зрозуміли, що того самого духа, яким сатана панував над підвладними йому людьми, він виявив би і серед небожителів, коли б йому було дозволено керувати ними. Сатана твердив, що непослух Божому Закону принесе свободу й велич, але виявилося, що наслідком цього буде рабство і виродження.ПБЛ 21.3

Звинувачення сатани проти божественного характеру і правління постали в справжньому світлі. Він звинувачував Бога в тому, що, вимагаючи від створених Ним істот покори і послуху, Він прагнув тільки до самозвеличення, і заявляв, що, вимагаючи від інших самозречення, Творець Сам не виявляв його, нічим не жертвував. Але тепер усі побачили, що для спасіння людства, котре впало в гріх, Правитель Всесвіту приніс найбільшу жертву, на яку тільки здатна любов, “бо Бог у Христі примирив світ із Собою” (2Кор.5:19). Усі побачили також, що тоді, як Люцифер, пориваючись до честі та верховної влади, відчинив двері гріху, Христос для знищення гріха впокорив Себе і став слухняним аж до смерті.ПБЛ 21.4

Бог показав Свою огиду до принципів бунтівництва. Усе небо побачило виявлену Ним справедливість як в осудженні сатани, так і в спасінні людства. Люцифер, заявляв: коли Закон Божий незмінний і покарання за його порушення не може бути прощене, тоді кожний його порушник повинен навіки втратити Божу милість. Він заявляв, що грішне людство не може спастися і тому є його законною здобиччю. Але смерть Христа стала незаперечним доказом на захист людини, якого ніхто не може спростувати. Покарання за порушення Закону прийняв на Себе Той, Хто був рівний Богові, і людина могла тепер прийняти праведність Христа, через покаяння і смирення здобути перемогу над владою сатани, як і Син Божий. Отже, Бог справедливий і водночас виправдовує кожного, хто вірить в Ісуса.ПБЛ 22.1

Але Христос прийшов на землю не тільки для того, щоб ціною страждання і смерті “звеличити й прославити Закон” (Ісая 42:21). Не тільки для того, щоб мешканці Землі ставилися до Закону Божого з належною пошаною, а й щоб довести населеним світам у Всесвіті незмінність Закону. Якщо його вимоги можна було б скасувати, тоді Божому Синові не треба було б віддавати Своє життя, щоб викупити його порушників. Смерть Христа доводить незмінність Закону. А жертва, яку Отець і Син у Своїй безмежній любові принесли задля спасіння грішників, показувала Всесвіту, що справедливість і милість — підвалини Божого Закону та Його правління. Досягти цього міг тільки план викуплення, і ніщо більше.ПБЛ 22.2

Під час виконання остаточного вироку суду стане очевидним, Ідо немає жодної причини для існування гріха. Коли Суддя Всесвіту запитає сатану, “чому ти повстав проти Мене і забрав підданих Мого Царства?”, автор rpka не зможе навести жодного виправдання. Замовкнуть усякі вуста, і все повстале воїнство мовчатиме.ПБЛ 23.1

Голгофський хрест, проголошуючи незмінність Закону, підтвердив перед Всесвітом, що плата за гріх — смерть. У передсмертному вигуку Спасителя “Звершилось!” (Йоан 19:30) пролунав смертний вирок для сатани. Результат великої боротьби, що тривала так довго, був вирішений, і стало можливим остаточне викорінення зла. Син Божий пройшов через ворота могили, “щоб смертю позбавити сили того, хто має владу смерті, тобто диявола” (Євр.2:14). Прагнення сатани до самозвеличення знайшло вираз у його словах: “Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого... уподібнюсь Всевишньому!” (Ісая 14:13—14). Господь говорить: “...Я обернув тебе у попіл на землі... і зникнеш навіки!” (Єзек.28:18—19). “Бо ось надходить день, неначе піч палає. Тоді всі горді й злочинці будуть соломою, і спалить їх день той, який наступає, — говорить Господь Саваот, — і не позоставить їм ні кореня, ані галузки” (Мал.3:19 С.П.).ПБЛ 23.2

Всесвіт побачить, що таке гріх і які його наслідки. Його повне знищення, яке спочатку викликало б жах у ангелів, а Богу принесло б безчестя, тепер виправдає Його любов і утвердить Його честь в очах мешканців Всесвіту, котрі знаходять задоволення у виконанні Його волі І в чиїх серцях є Його закон. Ніколи зло не повториться знову. Слово Боже говорить: “Не повториться два рази насильство” (Наум 1:9). Закон Божий, представлений сатаною як рабське ярмо, буде прославлений як закон свободи. Досвідчене і випробуване творіння Боже ніколи більше не захитається у своїй вірності Тому, Чий характер був відкритий перед ним у своїй неосяжній любові та безмежній мудрості.ПБЛ 23.3