Вигнання з Небес

Сатана разом зі своїм воїнством одностайно звинуватили у своєму повстанні Христа, заявивши, що якби їм не докоряли, то вони б ніколи не повстали. Ці вперті й зухвалі у своїй зраді бунтівники, які марно намагалися скинути Боже правління, по-блюзнірськи представляючи себе невинними жертвами деспотичної влади, на чолі з архіворохобником, врешті-решт були вигнані з Небес (див. Об'явл. 12:7-9).GrHu 10.1

Той самий дух, котрий викликав повстання на Небі, й досі надихає повстання на Землі. Сатана продовжує вести ту саму політику серед людей, яку проводив і серед ангелів. Сьогодні його дух панує в дітях непослуху. Подібно до нього вони намагаються усунути обмеження Божого Закону та обіцяють людям свободу через порушення Його Заповідей. Викриття гріхів і надалі викликає той самий дух ненависті й опору. Сатана спонукує їх виправдовувати себе і шукати співчуття в оточуючих людей. Замість того, щоб виправити свої помилки, вони викликають обурення проти того, хто їм докоряє, ніби всі труднощі виникли тільки через нього.GrHu 10.2

Сатана схилив людину до гріха тим же спотвореним представленням характеру Бога, як це робив він у Небі, виставивши Його суворим тираном. Досягнувши цього, він заявив, що несправедливі Божі обмеження призвели людину до падіння, як колись стали причиною його повстання.GrHu 10.3

Прогнавши з Небес сатану, Бог підтвердив цим справедливість і підтримав честь Свого престолу. Але коли людина згрішила, не встоявши перед спокусою, яку запропонував їй цей відступницький дух, Бог довів Свою любов тим, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб Він помер за грішне людство. У викупленні людини відкрився характер Божий. Могутнє свідчення хреста переконує Всесвіт у тому, що обраний Люцифером шлях гріха аж ніяк не є наслідком недоліків правління Божого. Під час земного служіння Спасителя справжній характер великого ошуканця був повністю викритий. Зухвале блюзнірство його вимог, коли він вимагав від Христа поклоніння йому, самовпевненість і зухвалість, коли він поставив Ісуса на вершину гори і на крило храму, його повний лукавства намір, коли він пропонував Христові кинутися вниз із запаморочливої висоти, невтомна злоба, з якою він постійно переслідував Христа, змушуючи його переходити з одного місця до іншого, підбурюючи священиків і народ відкинути Його любов, і, врешті-решт, вимоги: «Розіпни, розіпни Його!» — усе це викликало здивування й обурення Всесвіту. Князь зла доклав усіх своїх зусиль і лукавства, щоб знищити Ісуса. Сатана використовував людей як своє знаряддя, щоб наповнювати життя Спасителя стражданнями і горем. Усе Небо, занімівши від жаху, спостерігало за тим, як на Голгофі вибухнуло полум’я заздрості та злоби, ненависті й помсти, яке досі ще стримувалося.GrHu 10.4

Тепер провину сатани неможливо було вибачити. Він виявив свій справжній характер. Звинувачення сатани проти Божественного характеру і правління постали в справжньому світлі. Сатана звинувачував Бога в тому, що, вимагаючи від створених Ним істот покори і послуху, Він прагнув тільки до самозвеличення, і заявляв, що, вимагаючи від інших самозречення, Творець Сам не виявляв його, нічим не жертвував. Але тепер усі побачили, що для спасіння людства, котре впало в гріх, Правитель Всесвіту приніс найбільшу жертву, на яку тільки здатна любов, «бо Бог у Христі примирив світ із Собою» (2Кор. 5:19). Христос для знищення гріха впокорив Себе і став слухняним аж до смерті.GrHu 11.1