Не лише визнання, а й проголошення

Кожна важлива істина, прийнята в серце, повинна виявити себе в житті. Якою мірою люди прийняли Христову любов, тією ж мірою вони бажають звіщати її силу іншим; і вже саме проголошення істини поглиблює й посилює її цінність для їхніх власних душ (Рев'ю енд Геральд, 19 лютого 1889 р.).ХС 129.3

Наша віра має бути багатою на добрі діла, тому що віра без діл є мертвою (Свідчення для Церкви, т. 4, c. [145]).ХС 130.1

Усі, хто приймає євангельську вістку у своє серце, будуть прагнути проголошувати її. Небесна любов Христа повинна знайти свій вияв (Наочні уроки Христа, c. [125]).ХС 130.2

Ми повинні прославляти Бога своїм практичним служінням, роблячи все, що в наших силах, для прославлення Його імені (Наочні уроки Христа, c. [300]).ХС 130.3

Наша віра в цей час не повинна обмежуватися самим тільки визнанням вістки третього ангела. Ми повинні мати оливу благодаті Христа для живлення світильника, щоб сяяло світло життя, вказуючи дорогу тим, що перебувають у темряві (Свідчення для Церкви, т. 9, c. [155]).ХС 130.4

Ваша духовна сила та благословення будуть пропорційні праці любові й добрим ділам, які ви звершуєте (Свідчення для Церкви, т. 3, c. [526]).ХС 130.5

Значно більше могло би бути зроблено для Христа, якби всі, хто має світло істини, застосовували істину на практиці (Свідчення для Церкви, т. 9, c. [40]).ХС 130.6

Мені було показано, що ми як народ недосконалі. Наші діла не узгоджуються з нашою вірою. Наша віра свідчить, що ми живемо в час проголошення найсерйознішої та найважливішої вістки, яка будь-коли була дана смертним. Проте наші зусилля, наш запал, наш дух самопожертви не відповідають характеру роботи. Нам потрібно встати з мертвих, і Христос дасть нам життя (Свідчення для Церкви, т. 2, c. [114]).ХС 130.7

Ідіть уперед з вірою, проголошуйте істину так, щоб було видно, що ви вірите в неї. Нехай ті, для кого ви трудитеся, побачать, що для вас вона дійсно є живою реальністю (Свідчення для Церкви, т. 9, c. [42]).ХС 130.8

Христоподібне життя — наймогутніший аргумент, який може бути приведений на користь християнства (Свідчення для Церкви, т. 9, c. [21]).ХС 131.1

Багато людей сповідують Ім'я Христа, проте їхні серця не залучені до Його служіння. Вони просто зодяглися у визнання благочестя, тим самим накликавши на себе більший осуд, і стали більш облудними та більш успішними знаряддями сатани для загибелі душ (Рев'ю енд Геральд, 27 березня 1888 р.).ХС 131.2

Ті, хто очікує Приходу Господнього, очищають свої душі через послух істині. Невсипуще пильнування вони поєднують з ревною діяльністю. Знаючи, що Господь при дверях, вони з посиленим запалом співпрацюють з небесними силами у справі спасіння душ. Це вірні й мудрі слуги, що челяді Пана “вчасно дають їжу”. Вони проголошують істину, котра нині особливо актуальна. Як Єнох, Ной, Авраам і Мойсей звіщали істину кожний для свого часу, так і служителі Христа в наш час даватимуть особливе застереження для свого покоління (Христос — надія світу, c. [634]).ХС 131.3

Наш духовний стан перед Богом залежить не від кількості отриманого нами світла, а від того, як ми використовуємо те, що маємо. Тому навіть язичники, котрі роблять правильний вибір — настільки, наскільки вони це можуть розуміти, — перебувають у кращому становищі, ніж ті, хто має велике світло і вважає, що служить Богові, але насправді зневажає це світло і своїм щоденним життям суперечить своєму віросповіданню (Христос — надія світу, c. [239]).ХС 131.4

Перевага кожного християнина — не тільки чекати, але й прискорювати Прихід нашого Господа Ісуса Христа. Якби кожний, хто сповідує Його Ім'я, приносив плід для Його слави, як швидко весь світ був би засіяний насінням Євангелія. Як скоро дозрів би останній великий урожай, і Христос прийшов би зібрати дорогоцінне зерно (Наочні уроки Христа, c. [69]).ХС 132.1

Християни повинні пробудитися й узятися за свої занедбані обов'язки, бо спасіння їхніх душ залежить від їхніх особистих зусиль (Рев'ю енд Геральд, 23 серпня 1881 р.).ХС 132.2

Істинне поклоніння полягає у співпраці з Христом. Молитви, напучування та розмови — це нерідко дешеві плоди, котрі просто прив'язані до дерева. Але плоди, котрі виявляють себе в добрих ділах — піклуванні про нужденних, сиріт і вдів, — це справжні плоди, що природно зростають на доброму дереві (Рев'ю енд Геральд, 16 серпня 1881 р.).ХС 132.3

Нехай кожен член церкви візьметься за призначену йому роботу — поширювати світло, а не лише одержувати його. Нікому немає вибачення за бездіяльність у Господньому винограднику (Рев'ю енд Геральд, 19 лютого 1889 р.).ХС 132.4

Принцип діяльності — це плід, якого вимагає від нас Христос: чинити діла милосердя, говорити слова доброти, ніжно піклуватися про бідних, нужденних, страждальців (Рев'ю енд Геральд, 16 серпня 1881 р.).ХС 132.5

Щойно жінка-самарянка, котра розмовляла з Ісусом біля криниці Якова, знайшла Спасителя, вона привела інших до Нього. Вона виявилася більш ефективним місіонером, ніж Його учні. Учні не побачили в Самари жодних ознак багатообіцяльного поля. Їхні думки були зосереджені на великій роботі, яку необхідно здійснити в майбутньому. Учні не бачили, що навколо них є готовий до жнив урожай. Але завдяки жінці, котру вони зневажали, усе місто прийшло послухати Ісуса. Вона відразу ж понесла світло своїм землякам. Ця жінка показала дію практичної віри в Христа (Служіння зцілення, c. [102]).ХС 132.6

Адвентисти сьомого дня прогресують, подвоюючи свою кількість, засновуючи місії, розгортаючи прапор істини в темних місцях Землі, однак робота звершується значно повільніше, ніж хотілося б Богу. [Чому?] Члени церкви не пробудилися кожний зокрема і не докладають ревних зусиль, на котрі вони здатні; кожна галузь роботи зазнає втрат через брак щирої побожності та посвячених, скромних, богобоязливих працівників. Де воїни хреста Христового? Нехай богобоязливі, чесні, віддані своїй справі люди, котрі непохитно прагнуть слави Божої, приготуються до битви з оманою. У цей час духовної боротьби є надто багато слабких, боязливих сердець. О, якби їхня слабкість перетворилася на силу, якби вони стали хоробрими в боротьбі, змушуючи втікати ворожі армії! (Історичні нариси, с. [290]).ХС 133.1

Існує загальне правило: якщо людина відмовляється використовувати дані їй Богом сили та здібності, вони занепадають і зникають. Істина, котрою не живуть і котру не передають іншим, втрачає свою життєдайну силу та цілющу властивість (Дії апостолів, c. [206]).ХС 133.2

Ніщо так не зміцнить вашої побожності, як праця з метою просування, а не гальмування справи, котру, як ви стверджуєте, любите (Свідчення для Церкви, т. 4, c. [236]).ХС 133.3

Хто намагається підтримувати християнське життя, лише пасивно приймаючи благословення благодаті Божої й нічого не роблячи для Христа, той бажає тільки їсти й не працювати. У духовному житті так само, як у фізичному, бездіяльність завжди призводить до виродження та занепаду (Дорога до Христа, с. [85]).ХС 134.1