130. Радість у релігії

Майбутня оселя праведних та їхня вічна нагорода — це піднесені облагороджувальні теми, над якими мають роздумувати молоді люди. Поміркуйте про дивовижний План спасіння, про велику жертву, принесену Царем слави, аби піднести вас через заслуги Його Крові та завдяки послухові врешті-решт вознести до престолу Христа. Споглядання цієї теми має задіяти найшляхетніші сили розуму. Яка це перевага — здобути милість і прихильність Бога!..ВМ 289.3

Юні друзі, я бачила, що саме таке заняття й така розвага можуть зробити вас щасливими. Але причина вашого неспокою криється в тому, що ви не шукаєте єдиного справжнього Джерела щастя. Ви постійно намагаєтеся знайти радість поза Христом, а вона — тільки в Ньому. У Господі жодна надія не зазнає розчарування. Молитва, — о наскільки знехтуваний цей дорогоцінний привілей! Читання Слова Божого підготовляє розум до молитви. Одна з найголовніших причин, чому ви так мало схильні зблизитися з Богом через молитву, полягає в тому, що ви зробили себе непридатними до цієї святої справи через читання захопливих історій, які збуджують уяву та викликають гріховні пристрасті. Слово Боже втрачає для вас смак, а про час для молитви забуто. Молитва — це сила християнина. Навіть на самоті він не самотній, бо відчуває присутність Того, Хто сказав: “Ось, Я з вами по всі дні!”ВМ 289.4

Молоді люди прагнуть того, чого не мають, а саме: релігії. Її неможливо замінити нічим іншим. Саме по собі визнання віри — це ніщо. Імена людей можуть бути внесені до церковних книг на Землі, але не бути записані в книзі життя. Я бачила, що з двадцяти молодих людей немає й одного, хто насправді знає, що таке релігія. Вони служать самим собі, хоч називають себе слугами Христа, та якщо не звільняться від цієї омани, то скоро зрозуміють, що їх спіткала доля грішника. Що стосується самозречення або жертовності задля істини, то вони обрали легший шлях. Що ж до ревних благань до Бога зі сльозами та зойками про Його вибачливу благодать і силу опиратися спокусам сатани, то, на їхню думку, їм немає потреби бути такими серйозними й ревними, вони можуть обійтися без цього. Христос, Цар слави, часто усамітнювався в горах та відлюдних місцях, щоб виливати прохання Своєї душі перед Отцем, а гріховна немічна людина вважає, що зможе прожити без того, щоб так багато молитися (Свідчення для Церкви, т. 1, c. [503-505]).ВМ 290.1