Розділ 22. Слова й діла

Матв.21:23—32

“Один чоловік мав двох синів. І прийшовши до першого, сказав: Сину, іди попрацюй сьогодні у винограднику. Він у відповідь сказав: Не хочу! А пізніше, розкаявшись, пішов. Підійшовши до другого, сказав так само. Той у відповідь прорік: Я іду, пане, — але не пішов. Котрий із двох виконав волю батька? Кажуть: Перший!”НУХ 187.1

У Нагірній проповіді Христос сказав: “Не кожний, хто каже Мені: Господи, Господи! — увійде до Царства Небесного, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небесах” (Матв.7:21). Щирість випробовується не словами, а ділами. Христос нікого не запитує. “Що особливого говорите?”, натомість: “Що особливого робите?” (Матв.5:47). Сповнені глибокого змісту Його слова: “Якщо не знаєте, то ви блаженні, коли це виконуєте” (Івана 13:17). Слова не мають жодної вартості, якщо вони не підтверджуються відповідними ділами. Цей урок викладено в притчі про двох синів.НУХ 187.2

Цю притчу Христос розповів під час останніх відвідин Єрусалима напередодні Своєї смерті. Він вигнав із храму покупців та продавців. Його голос промовляв до їхніх сердець із Божественною владою. Здивовані й налякані, вони підкорилися Його наказам без суперечок та опору.НУХ 187.3

Коли страх минув, священики і старійшини, повертаючись до храму, побачили, що Христос зціляє хворих і помираючих. Вони почули радісні вигуки, пісні хвали. У самому ж храмі оздоровлені діти, махали пальмовим віттям і співали осанну Сину Давидовому. Уста немовлят лепетали хвалу могутньому Зцілителю. Однак для священиків та старійшин цього всього було недостатньо, аби подолати свої заздрощі й упередження.НУХ 187.4

Наступного дня, коли Христос навчав у храмі, первосвященики і старійшини народу підійшли до Нього із запитанням: “Якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав цю владу?”НУХ 188.1

Священики і старійшини мали незаперечні докази влади Христа. Коли Він очищав храм, вони побачили небесну владу, що променіла від Його лиця. Вони не могли опиратися владі, з котрою Він говорив. Своїми дивовижними ділами зцілення Він уже відповів на їхнє запитання. Він дав їм свідчення Своєї влади, яке неможливо було заперечити. Проте це було не таке свідчення, якого вони бажали. Священики і старійшини з нетерпінням чекали, що Ісус проголосить Себе Месією, і тоді вони зможуть спотворено витлумачити Його слова, підбурюючи проти Нього народ. Вони бажали підірвати Його вплив, а Його Самого віддати на смерть.НУХ 188.2

Ісус знав: якщо вони не змогли визнати в Ньому Бога або побачити в Його ділах прояв Його Божественного характеру, то не повірять і Його особистому свідченню, що Він Христос. У Своїй відповіді Він уникає розмови, якої вони сподівалися, обертаючи звинувачення проти них самих.НУХ 188.3

“Задам і Я вам одне запитання, — сказав Він. — Якщо на нього відповісте Мені, то і Я вам скажу, якою владою Я це чиню: Хрещення Іванове звідки було? З неба чи від людей?”НУХ 188.4

Священики та правителі були збентежені. “Вони ж міркували між собою: Якщо скажемо: з неба, Він скаже нам: То чому ви не повірили йому? Якщо ж скажемо: від людей, то боїмося народу, бо всі вважають Івана за пророка. Тож у відповідь вони Ісусові сказали: Не знаємо! Тоді й Він промовив до них: І Я не скажу вам, якою владою Я це чиню!”НУХ 188.5

“Не знаємо!” Ця відповідь була неправдивою. Священики розуміли, в якому становищі опинилися, і сказали неправду, аби захистити себе. Іван Хреститель прийшов, проголошуючи вістку про Того, владу Котрого вони тепер піддавали сумніву. Він указав на Нього, говорячи: “Ось Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу!” (Івана 1:29). Він охрестив Його; після хрещення, коли Христос молився, небеса відкрилися і Дух Божий у подобі голуба спочив на Ньому. У цей час почувся голос з неба: “Це є Син Мій улюблений, Якого Я вподобав” (Матв.3:17).НУХ 188.6

Пам'ятаючи, як Іван повторював пророцтва про Месію, пам'ятаючи все, що відбулось при хрещенні Ісуса, священики й правителі, однак, не наважилися сказати, що Іванове хрещення було з Неба. Якщо вони визнають Івана пророком (у що справді вірили), тоді як зможуть заперечувати його свідчення, що Ісус із Назарета — Божий Син? Водночас вони не могли сказати, що Іванове хрещення було від людей, оскільки боялися народу, котрий уважав Івана за пророка. Отож, вони сказали: “Не знаємо!”НУХ 189.1

Тоді Ісус розповів притчу про батька і двох синів. Коли батько прийшов до першого сина, кажучи: “Іди попрацюй сьогодні у винограднику”, — син відразу відповів: “Не хочу!” Він відмовився послухатися і пішов дорогами зла, обравши нечестиве товариство. Але згодом розкаявся і послухався повеління.НУХ 189.2

Батько підійшов і до другого сина з тим же дорученням: “Іди попрацюй сьогодні у винограднику!” Цей син відповів: “Я іду, пане”, — але не пішов.НУХ 189.3

Батько у цій притчі зображає Бога, а виноградник — Церкву. Двома синами зображені два класи людей. Син, який відмовився слухатися повеління, говорячи “не хочу”, — уособлює людей, котрі жили у явному гріху, не визнаючи праведності, вони відкрито відмовлялися взяти на себе ярмо покори й обмежень, котрих вимагає Божий Закон. Однак згодом багато з них розкаялися і відгукнулися на заклик Бога. Коли Євангеліє прийшло до них у вістці Івана Хрестителя: “Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне”, — вони покаялися і визнали свої гріхи (Матв.3:2).НУХ 189.4

У сині ж, котрий сказав: “Я іду, пане”, — але не пішов, — розкритий характер фарисеїв. Подібно до цього сина, юдейські вожді виявили свою нерозкаяність та позірну самодостатність. Релігійне життя юдейського народу стало формальним. Коли на горі Синай голос Божий проголосив Закон, вони урочисто поклялися виконувати його. Вони сказали: “Я іду, пане”, але не пішли. Коли ж Христос особисто прийшов до них, аби відкрити принципи Закону, вони відкинули Його. Свого часу Христос дав юдейським вождям більш як достатні свідчення власної влади і Божественної сили, але, бувши навіть переконані, вони не бажали прийняти ці свідчення. Христос показав їм, що вони продовжують залишатися в невір'ї, бо не мають духу, що веде до покори. Він сказав їм: “Ви задля ваших передань скасовуєте Слово Боже… Та даремно поклоняються Мені, навчаючи людських заповідей” (Матв.15:6, 9).НУХ 189.5

Серед слухачів Христа були книжники і фарисеї, священики і правителі, і тому, розповівши притчу про двох синів, Христос звернувся до них із запитанням: “Котрий із двох виконав волю батька?” Забувши про себе, фарисеї відповіли: “Перший!” Вони сказали це, не усвідомлюючи, що винесли собі вирок. І тоді з уст Христа пролунало звинувачення: “Запевняю вас, що митники й розпусниці випереджають вас до Царства Божого. Бо прийшов до вас Іван дорогою праведності, та ви не повірили йому, а митники й розпусниці повірили йому; ви ж, побачивши це, не покаялися, щоб хоч потім повірити йому!”НУХ 190.1

Іван Хреститель прийшов проповідувати Істину, і його проповідь переконувала й навертала грішників. Вони ідуть до Царства Небесного попереду тих, котрі у своїй самопра- ведності відкинули урочисті застереження. Митники й розпусниці були темними, а ці освічені люди знали дорогу Правди. Однак вони відмовилися прямувати дорогою до Божого раю. Істина, що мала бути для них запахом життя — на життя, стала запахом смерті — на смерть. Явні грішники, відчувши огиду до самих себе, одержали хрещення від Івана, а ці вчителі виявилися лицемірами. Їхні власні запеклі серця перешкоджали їм прийняти Істину. Вони опиралися переконливому впливові Духа Божого. Вони відмовилися коритися Божим Заповідям.НУХ 190.2

Христос не сказав, що вони не можуть увійти до Царства небесного, натомість показав, що вони самі створили собі перешкоди на шляху до нього. Двері для вождів юдейського народу все ще були відчинені; запрошення продовжувало залишатися в силі. Христос палко бажав, аби вони переконалися в Істині й навернулися.НУХ 190.3

Священики і старійшини Ізраїлю провадили все своє життя в релігійних обрядах, які вважали надто священними, аби поєднувати їх зі світськими справами. Тому мали репутацію дуже релігійних людей. Проте вони виконували ці обряди лише про людське око, щоби створити враження побожних, посвячених людей. Виявляючи позірний послух Богові, вони насправді відмовлялися слухатися Його. Вони не були виконавцями Правди, котрої навчали народ.НУХ 191.1

Христос проголосив Івана Хрестителя одним з найбільших пророків і показав Своїм слухачам, що вони мали достатнє свідчення того, що Іван — вісник від Бога. Слова проповідника в пустелі були сповнені сили. Він рішуче ніс свою вістку, викриваючи гріхи священиків та правителів, наказуючи їм чинити діла Царства Небесного. Іван указував на їхнє гріховне нехтування авторитетом Отця, оскільки вони відмовилися виконувати доручену їм справу. Він не допускав жодного компромісу із гріхом, і багато з його слухачів навернулися до Правди.НУХ 191.2

Якби юдейські керівники були щирими, вони б прийняли Іванове свідчення і визнали Ісуса Месією. Але вони не принесли плодів покаяння та праведності. І саме ті, кого вони зневажали, прямували до Божого Царства попереду них.НУХ 191.3

У притчі син, котрий сказав: “Я іду, пане”, представив себе вірним та слухняним, однак час показав, що його запевнення було нещирим. Насправді він не любив свого батька. Так і фарисеї пишалися власною святістю, та вона не витримала випробування. Вони робили вимоги Закону дуже суворими, коли це було їм вигідно, але коли послух вимагався від них самих, хитросплетеною софістикою позбавляли сили Божі постанови. Христос сказав про них: “Так, як вони, не чиніть, бо вони кажуть і не роблять” (Матв.23:3). Фарисеї не мали справжньої любові ні до Бога, ні до людей. Бог покликав їх співпрацювати з Ним для благословення світу, проте, прийнявши цей заклик на словах, на ділі вони відмовилися слухатися. Вони покладалися на себе, пишаючись власною доброчинністю, однак нехтували Божими Заповідями. Вони відмовилися виконувати доручену Богом справу, і через їхні переступи Господь був готовий залишити непокірний народ.НУХ 191.4

Самоправедність — це фальшива праведність, і ті, що плекають її, будуть залишені, аби пожинати наслідки цього фатального обману. Сьогодні багато хто стверджують, що дотримуються Божих Заповідей, але в їхніх серцях немає любові Божої, тому вони не виявляють її до інших. Христос закликає їх об'єднатися з Ним у справі спасіння світу, та вони задовольняються відповіддю: “Я іду, пане”. Вони не йдуть. Вони не співпрацюють з тими, хто виконує служіння для Бога. Вони нероби. Подібно до невірного сина, вони дають Богові пусті обіцянки. Укладаючи в Церкві священний заповіт з Господом, ці люди урочисто обіцяли приймати Слово Боже, коритися йому та віддати себе на служіння Богові, однак не роблять цього. Вони називають себе синами Божими, але життям і характером зрікаються цих родинних зв'язків. Вони не підпорядковують свою волю Богові і живуть життям неправди.НУХ 192.1

Позірно вони виконують обітницю послуху, коли це не пов'язано з жодною жертвою; проте коли вимагається самозречення і самопожертва, коли вони усвідомлюють необхідність нести хрест, тоді відступають. Тоді зникає відчуття обов'язку і свідоме порушення Божих Заповідей стає звичкою. Вухо може чути Боже Слово, однак сили духовного сприйняття вже немає. Серце стало запеклим, совість спалена.НУХ 192.2

Не думайте, що, якщо ви не виявляєте явної ворожнечі до Христа, то виконуєте служіння для Нього. Так ми лише обманюємо власні душі. Не використовуючи те, що Бог дав нам для Його служіння — чи то час, чи кошти, чи інші дари, — ми діємо проти Нього.НУХ 192.3

Сатана використовує байдуже, сонне ледарство так званих християн, аби зміцнити свої сили та привернути душі на свій бік. Багато хто вважає: хоч вони по суті не працюють для Христа, проте залишаються на Його стороні. Насправді ж вони дають можливість ворогові ступати на незайману територію і здобувати переваги. Нехтуючи обов'язком бути старанними працівниками свого Пана, залишаючи завдання невиконаними, а слова несказаними, вони дозволяють сатані мати владу над душами, котрі можна було б придбати для Христа.НУХ 193.1

Ми ніколи не зможемо бути спасенними в ледарстві та бездіяльності. Справді навернена людина не може жити даремним життям, не приносячи користі іншим. Ми не увійдемо до Неба, просто пливучи за течією; там не буде жодного ледаря. Якщо ми не докладаємо зусиль, аби здобути право на вхід до Царства Божого, якщо не намагаємося серйозно пізнати його закони, то не придатні для перебування там. Хто відмовляється співпрацювати з Богом на землі, не співпрацюватиме з Ним і на Небі. Було б небезпечно узяти таких туди.НУХ 193.2

Митники і грішники мають більше надії, ніж ті, що знають Слово Боже, але не бажають коритися йому. Хто усвідомлює себе грішником, гріхи котрого ніщо не може покрити, хто бачить зіпсованість своїх душі, тіла й духа перед Богом, той тривожиться, аби не бути вічно роз'єднаним з Небесним Царством. Він розуміє свій хворобливий стан і прагне одержати зцілення від Великого Лікаря, Котрий сказав: “Того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть” (Івана 6:37). Такі душі Господь може використати для роботи у Своєму винограднику.НУХ 193.3

Син, котрий спочатку відмовився послухатися батьківського повеління, не був засуджений Христом, але не був і схвалений. Людей, яких представляє перший син, не можна похвалити за висловлений непослух. Їхня відвертість не може вважатися доброчинністю. Освячена Істиною й побожністю, вона робить людей відважними свідками Христа, але в устах грішника вона виражає зневагу і зухвалість, межуючи з богохульством. Той факт, що людина не лицемірить, анітрохи не робить її менш грішною. Коли заклик Святого Духа лунає до серця, наша безпека лише в тому, аби без зволікань відгукнутися на нього. Коли ви чуєте заклик: “Іди попрацюй сьогодні у винограднику”, — не відмовляйтеся від запрошення. “Сьогодні, коли почуєте Його голос, не зробіть закам'янілими ваші серця” (Євр.4:7). Небезпечно зволікати із послухом. Ви можете ніколи не почути повторного запрошення.НУХ 193.4

І нехай ніхто не тішить себе думкою, що зможе легко й відразу залишити гріхи, що плекалися протягом певного часу. Це не так. Кожний виплеканий гріх послаблює характер та зміцнює звичку, результатом чого є фізичне, розумове й моральне зіпсуття. Ви можете розкаятися у своїх поганих учинках і повернутися на правильний шлях, але склад вашого розуму, близьке знайомство зі злом створюватимуть для вас труднощі у розпізнаванні добра і зла. Сатана буде використовувати сформовані шкідливі звички, щоб атакувати вас знову і знову.НУХ 194.1

У повелінні: “Іди, попрацюй сьогодні у винограднику” — міститься тест на щирість для кожної душі. Чи будуть у нас не тільки слова, але й діла? Чи буде покликаний до праці використовувати усе своє знання, виконуючи роботу для Господаря виноградника вірно й безкорисливо?НУХ 194.2

Апостол Петро навчає нас, якого плану ми маємо притримуватися. “Благодать вам і мир хай помножиться, — говорить він, — у пізнанні Бога й Ісуса, нашого Господа! Усе те, що потрібно для життя і побожності, подарувала нам Його Божа сила — пізнанням Того, Хто покликав власною славою і чеснотою. Через них даровані нам дорогоцінні та великі обітниці, щоб через них ви стали учасниками Божественної природи, уникнувши морального розтління, що у світі. “Тому докладіть усі старання, покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті — пізнання, у пізнанні — стриманість, у стриманості — терпеливість, у терпеливості — побожність, у побожності — братерство, а в братерстві — любов” (2Петр.1:2—7).НУХ 194.3

Якщо ви старанно доглядаєте виноградник власної душі, Бог зробить вас Своїми співробітниками. І ви будете трудитися не тільки для себе, а й для інших. Зображуючи Церкву виноградником, Христос не навчає нас обмежувати свої симпатії і працю лише членами нашої Церкви. Виноградник Господа має розширюватися. Бог бажає, аби цей виноградник поширився до всіх кінців Землі. У міру того як одержуємо настанови і благодать від Бога, ми повинні ділитися з іншими знанням про те, як доглядати за дорогоцінними рослинами. Таким чином зможемо розширити виноградник Господа. Бог очікує від нас свідчення віри, любові й терпіння. Він дивиться, чи використовуємо ми всі духовні переваги, аби стати умілими працівниками в Його винограднику на Землі, щоб ми могли увійти в Божий рай, той Едемський дім, звідки Адам і Єва були вигнані за непослух.НУХ 195.1

Бог є Батьком Свого народу, Він володіє батьківським правом сподіватися від нас вірного служіння. Подумайте про життя Христа. Стоячи на чолі людства, служачи Своєму Отцеві, Він — приклад того, ким має і може бути кожний син. Бог вимагає сьогодні від людських істот послуху, виявленого Христом. Він служив Своєму Батькові з любов'ю, охоче й добровільно. “Твою волю чинити, Мій Боже, Я хочу, — проголосив Він, — і Закон Твій — у Мене в серці” (Псал.39:9). Христос не вважав жодну жертву надто великою, жодну працю надто важкою, аби звершити справу, заради котрої прийшов. У дванадцятирічному віці Він сказав: “Хіба ви не знали, що Мені треба бути при справах Мого Отця?” (Луки 2:49). Він почув заклик і взявся за роботу. “Моя пожива, — сказав Він, — чинити волю Того, Хто послав Мене, та довершити Його справу” (Івана 4:34).НУХ 195.2

Так повинні служити Богові і ми. Справжнє служіння здійснює лише той, хто прагне до досконалого послуху. Усі, котрі бажають бути синами і дочками Бога, повинні виявити себе як співробітники Бога, Христа й небесних ангелів. Це — випробування для кожної душі. Господь говорить про Своїх вірних слуг: “І будуть Мені вони власністю… на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому” (Мал.3:17).НУХ 195.3

Великою метою Божого провидіння є випробування людей для того, щоб дати їм можливість розвинути свій характер. Таким чином Він перевіряє, покірні вони Його повелінням чи ні. Ми не можемо здобути любов Бога за допомогою добрих діл, але вони свідчать, що ми володіємо цією любов'ю. Якщо ми підпорядковуємо свою волю Богові, то не будемо намагатися заслужити Його любов. Його любов як вільний дар буде прийнята в душу, і з любові до Нього ми з радістю коритимемося Його Заповідям.НУХ 196.1

Сьогодні у світі існують тільки два класи людей і тільки два класи будуть визнані на суді: порушники Божого Закону і його виконавці. Христос пропонує нам тест, за допомогою якого можемо визначити нашу вірність або невірність. “Якщо любите Мене, — говорить Він, — ви будете зберігати Мої заповіді… Хто має Мої заповіді та виконує їх, той Мене любить. А хто Мене любить, того полюбить і Мій Отець, і Я любитиму його і з'явлюся йому Сам… Хто ж не любить Мене, слів Моїх не виконує. Слово, яке ви чуєте, є не Моє, але Того, Хто послав Мене, — Отця”. “Якщо будете зберігати Мої заповіді, то перебуватимете в любові Моїй, так само, як Я, зберігши заповіді Мого Отця, перебуваю в любові Його” (Івана 14:15—24; 15:10).НУХ 196.2