19 квітня. Мойсей — приклад справжньої покори

“Ой, коли б Ти простив їхній гріх! А якщо ні, то викресли й мене з Твоєї книги, що Ти написав” (Вих.32:32).ХП 118.1

Після того, як Ізраїлеві нащадки вислухали на Синаї Десять Заповідей, вони впали в ідолопоклонство; Господь розгнівався за це на них. Він сказав Мойсеєві: “Тож тепер залиш Мене... Я винищу їх. З тебе ж виведу народ великий” (Вих.32:10). Але ж ні! Людина, котра навчилася шукати пропащих овечок у пустелі, яка стійко переносила холод і негоду, аби не загинула навіть одна тварина, не міг відмовитися від цілого народу, довіреного його опіці. Він благав Бога не відмовлятися від них, але простити їхнє беззаконня...ХП 118.2

Мойсей заявив: “Якщо Ти не підеш з нами, то й нас не виводь звідси”. Він більше не довіряв самому собі. Його девізом були слова: Ізраїльський Бог — це Сила моя і мій Вождь. Мойсей не приймав жодних почестей, як це робили вожді інших народів. Знову й знову він повторював ізраїльським синам, що він такий, яким вчинив його Ізраїльський Бог. Він навчав їх не привласнювати собі почестей за перемоги, отримані в боях, бо кожна їхня перемога належить Ізраїлевому Богові.ХП 118.3

Коли Господь сказав Мойсеєві: “Я піду попереду” (Бут.33:12), то з нашої точки зору, він мав би бути задоволений з цього. Але ж ні, він звернувся до Господа з іншим проханням: “І говорив (Мойсей): ‘Покажи Мені, благаю, Твою славу’” (Вих.33:18). Чи докорив Господь Мойсея за таку самовпевненість?... Бог взяв цього великого мужа віри, поставив його в ущелині скелі і там відкрив йому Свою славу...ХП 118.4

Коли ж Мойсей повернувся до народу, ізраїльтяни не могли дивитися на його обличчя, тому що після розмови з Богом воно відбивало Божу славу, яка була йому відкрита. “Обличчя Мойсея сяяло промінням” (Вих.35:35). Розмовляючи з людьми, він змушений був закривати обличчя покривалом.ХП 118.5

У Божих очах великий не пишномовний, хвалькуватий чи невіруючий, а покірний і вірний. Господь хоче, щоб Його діти набували особистого досвіду, бо лише за таких умов Він зможе відповісти на їхні молитви. Чим ближче вони до Ісуса Христа, тим краще можуть споглядати Його характер та життя і тим скромнішої думки вони будуть про себе. А чим скромніше люди оцінюють себе, тим виразнішою стає їхня уява про славу та велич Божу. Коли люди справді претендують на святість або освячення, то не потрібно буде якихось особливих переконливих доказів того, що вони не святі^{1Рукопис 36, 1885 р.}.ХП 118.6