12 грудня. Що можна робити в суботу?

“І сталося іншої суботи, як увійшов Він до синагоги й навчав, був там чоловік, що мав суху праву руку” (Луки 6:6).ВУС 363.1

Книжники й фарисеї стежили, чи в суботу Він буде оздоровляти, аби знайти звинувачення проти Нього. А Він знав їхні думки й сказав чоловікові, що мав суху руку: Підведися і стань посередині. Той підвівся і став. Ісус же промовив до них: Запитаю вас: що годиться в суботу — добро робити чи зло робити, душу спасти чи погубити?”... Після цього Христос Сам дав відповідь на поставлене Ним Самим запитання. Він сказав, що в суботу можна робити справи, якщо цього вимагають милосердя та необхідність. “Тому, — сказав Він, — годиться і в суботу робити добро”...ВУС 363.2

Учителі народу часто стверджували (і це воістину був один із проголошуваних ними принципів), що для них не зробити добро, коли є така можливість, означало зробити зло; що утриматися від спасіння життя, коли це в їхній силі, значить стати винним у вбивстві... Вони ходили за Ісусом по п'ятах, щоб знайти привід хибним шляхом звинуватити Його, вони полювали на Його життя, керовані гіркою ненавистю та злістю, у той час як Він спасав душі та приносив щастя багатьом серцям. Невже вбивати в суботу, як мали намір зробити вони, було краще, ніж зцілювати стражденних, як робив Він? Невже замишляти вбивство у святий день Божий правильніше, ніж мати до всіх людей любов, виявлену в справах доброчинності та милосердя?..ВУС 363.3

Начальники обговорювали, як їм позбутися цього сміливого Поборника праведності. Чиї слова та вчинки відвертають людей від учителів Ізраїлю. Незважаючи на всі їхні протистояння, “весь світ”, заявляли вони, “йде за Ним”. Але вони вважали, що силою та своєю чисельністю зможуть домогтися бажаного, і радилися, як знищити Його.ВУС 363.4

Ми віримо, що те ж саме відбувається сьогодні. Люди, які самі порушують Закон Божий і своїми традиціями скасовують заповіді Божі, дорікають і звинувачують слуг, посланих Богом з вісткою для виправлення їхніх пороків. Вони сповнені рішучості позбутися їх, змусити їхній голос замовкнути навіки замість того, щоб залишити гріхи, які накликають на них Божий осуд (Рев'ю енд Геральд, 10 серпня 1897 р.).ВУС 363.5