Перша смерть

У той час як Авель виправдовував план Божий, Каїна охопила лють: його гнів на Авеля розпалювався і зростав, доки він у своїй злобі не вбив його. Бог запитав Каїна, де його брат, і той сказав злочинну неправду: “Не знаю. Чи я сторож брата свого?” Бог повідомив Каїнові, що знає про його гріх; Йому були відомі кожний його вчинок і навіть думки його серця. Він сказав йому: “Голос крови брата твого взиває до Мене з землі. А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки. Коли будеш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі”.ІВ 41.1

Прокляття землі спочатку не давалося взнаки повною мірою, але відтепер на землю лягло подвійне прокляття. Каїн і Авель являють собою два класи людей: праведних і нечестивих, віруючих і невіруючих, які існуватимуть від часу гріхопадіння людини аж до Другого приходу Христа. Убивство Каїном його брата Авеля символізує заздрість і ненависть нечестивих до праведних через те, що вони є кращими за них. Вони відчуватимуть ревнощі до праведних, переслідуватимуть їх та віддаватимуть на смерть за те, що їхні праведні вчинки засуджують їхнє гріховне життя.ІВ 41.2

Життя Адама було сповнене смутку, покори й постійного каяття. Навчаючи своїх дітей та онуків страху Господнього, він часто зустрічався з гірким докором за свій фіх, який приніс стільки лиха його нащадкам. Коли Адам залишав прекрасний Едем, думка про те, що він має померти, жахала його. Він дивився на смерть як на жахливе лихо. Уперше йому довелося зіткнутися зі страшною реальністю людської смерті, коли його рідний син Каїн убив свого брата Авеля. Сповнений найгіркіших докорів сумління за власний переступ, втративши свого сина Авеля, вбачаючи в Каїні його вбивцю та знаючи про те, що Бог прокляв його, Адам тяжко страждав.ІВ 41.3

Однак найбільше він докоряв собі за свій перший великий переступ. Він благав у Бога прощення в ім'я обіцяної Жертви. Він глибоко відчував гнів Божий за свій злочин, вчинений у Раю. Він був свідком всезагального розтління, яке врешті-решт спонукало Бога знищити мешканців Землі водами потопу. Проголошений над ним Творцем вирок смерті, який спочатку видався йому таким жахливим, після прожитих кількох сотень літ здавався справедливим і милостивим, бо таким чином Бог бажав покласти край нещасному життю.ІВ 42.1

Коли Адам зауважував перші ознаки помираючої природи в опалому листі та зів'ялих квітах, він журився з цього приводу більше, ніж люди сьогодні сумують за своїми померлими. Проте найглибшого болю йому завдавали не зів'ялі квіти, адже вони були більш ніжними й делікатними, а високі благородні міцні дерева з опалим листям, яке мало зазнати тління, зображали перед ним загальну картину смерті прекрасної природи, створеної Богом для особливого блага людини.ІВ 42.2

Своїм дітям та їхнім дітям аж до дев'ятого покоління він розповідав про досконалість своєї Едемської оселі, а також про своє гріхопадіння з його жахливими наслідками; про тягар горя, котрий він поніс через розлад у його сім'ї, що призвів до смерті Авеля. Він розповідав їм про страждання, через які провів його Бог, аби навчити неухильно дотримуватися Його Закону. Він говорив, що гріх, у якій би формі не існував, буде покараний. Він благав їх слухатися Бога, Котрий буде милостивий до них, якщо вони любитимуть і боятимуться Його.ІВ 42.3

Ангели спілкувалися з Адамом після його гріхопадіння. Вони розповіли йому про План Спасіння, про те, що Викуплення можливе для людського роду. Хоч між Богом і людиною мало місце жахливе розділення, було передбачено, що завдяки жертві Його улюбленого Сина людина може знайти спасіння. Однак ця єдина надія могла здійснитися лише за умови, що їхнє життя буде сповнене покірного покаяння й віри в цю Жертву. Усі, хто таким чином прийме Христа як свого єдиного Спасителя, знову знайдуть милість Бога через заслуги Його Сина.ІВ 43.1