Визнання Юди

Юда відчував гіркі докори сумління й сором за те, що підступно зрадив Ісуса. Побачивши, яких знущань зазнав Спаситель, він був зламаний. Він любив Ісуса, але гроші любив більше. Він не думав, що Ісус дозволить, аби Його схопила юрба, котру він привів. Він сподівався, що станеться чудо, і Він визволить Себе. Та побачивши в судовій залі розлючену юрбу, що прагнула крові, він глибоко усвідомив свою провину, і коли багато голосів шалено звинувачували Ісуса, Юда кинувся в натовп, визнаючи, що згрішив, зрадивши невинну кров. Він запропонував священикам гроші, котрі вони заплатили йому, і благав їх відпустити Ісуса, стверджуючи, що Він був абсолютно невинний.ІВ 184.3

Прикро вражені та збентежені, священики на деякий час замовкли. Їм не хотілося, аби люди знали, що вони підкупили одного з послідовників Ісуса видати Його в їхні руки. Вони намагалися приховати від людей, що полювали за Ісусом, як за злодієм, і потай схопили Його. Але зізнання Юди, його змарніле винувате обличчя викрили священиків перед народом; стало очевидним, що схопити Ісуса їх спонукала ненависть. Коли Юда голосно заявив, що Ісус невинний, священики відповіли: “А що нам до того? Сам дивися” (Матв. 27:4). Ісус перебував у їхній владі, і вони твердо вирішили покінчити з Ним. Охоплений душевними муками, Юда жбурнув гроші, котрі тепер викликали в нього презирство, до ніг тих, хто підкупив його; відчуваючи страшні муки й жах, він пішов і повісився.ІВ 185.1

Багато хто з людей, що оточували Ісуса, співчували Йому. Те, що Він нічого не відповідав на багато поставлених Йому запитань, дивувало юрбу. Незважаючи на всі глузування і знущання, Його обличчя не було похмурим або стурбованим. Він тримався спокійно й гідно. Присутні з подивом дивилися на Нього. Порівнюючи Його бездоганну поставу, спокійну, сповнену гідності поведінку із зовнішністю тих, що судили Його, вони говорили одне одному, що Він більше за будь-кого з начальників подібний до царя. Ніщо в Ньому не говорило про те, що Він був злочинцем. Його погляд був лагідним, ясним, позбавленим страху, чоло — широким і високим. Кожна Його риса свідчила про доброту й благородство. Його терпіння і стриманість були настільки не притаманними людині, що змушували багатьох тремтіти. Навіть Ірод і Пилат були сильно стурбовані Його шляхетним Богоподібним поводженням.ІВ 185.2