Знялася буря

Однак на восьмий день небо потемніло. Віддалений гуркіт грому, яскраві спалахи блискавки викликали в людей і тварин жах. Із хмар пішов дощ; оскільки це було небаченим досі явищем — їхні серця мліли від страху. Метушилися охоплені диким жахом тварини, а їхні безладні крики, здавалося, оплакували як власну, так і людську долю. Буря ставала дедалі шаленішою, доки вода не ринула з неба могутнім водоспадом. Ріки вийшли з берегів, і вода рушила в долини. Відкрилися також джерела великої безодні, і струмені води з неймовірною силою виривалися на поверхню, викидаючи на сотні метрів угору величезне каміння, яке, падаючи, врізалося глибоко в землю.ІВ 52.2

Люди вперше бачили, як руйнувалося творіння їхніх рук. Їхні чудові будинки, гарно сплановані сади й гаї, в яких вони ставили своїх ідолів, були знищені блискавкою з неба. Усюди валялися їхні уламки. Вони споруджували жертовники в гаях, посвячуючи їх своїм ідолам та приносячи на них людські жертви. Ці огидні для Бога ідоли були повалені перед ними Його гнівом, що примусило людей тремтіти перед силою Живого Бога, Творця неба і землі. Тепер вони були змушені усвідомити, що через свою гидоту й жахливі жертвоприношення ідолам прирекли себе на загибель.ІВ 52.3

Буря ставала все лютішою, до гуркоту стихії долучалися зойки людей, які знехтували авторитетом Бога. Дерева, будівлі, каміння й земля — усе розпадалося в різні боки. Неможливо передати жах людей і звірів. Навіть сатана, який був змушений залишатися серед розбурханої стихії, побоювався за власне існування. Йому приносило задоволення управляти таким могутнім людським родом, і він бажав, аби життя людей продовжувалося, щоб вони і надалі чинили свою гидоту й розпалювали повстання проти Небесного Бога. Він вимовляв прокляття на Бога, звинувачуючи Його в несправедливості й жорстокості. Багато людей подібно до сатани ганили Бога і, якби мали змогу здійснити свій бунтівний задум, скинули б Його з престолу справедливості.ІВ 52.4

У той час як багато людей зневажали і проклинали свого Творця, інші, збожеволівши від страху, простягали руки до ковчега, благаючи впустити їх. Та це було неможливо. Бог зачинив двері, єдиний вхід до ковчега, замкнувши Ноя всередині, а нечестивих ззовні. Тільки Він міг відчинити двері. Страх і покаяння прийшли надто пізно. Нечестиві змушені були визнати, що існує Живий Бог, могутніший за людину, Якого вони нехтували й хулили. Вони настійно кликали до Нього, але вухо Його було закрите для їхніх зойків. Декотрі у відчаї намагалися силою увірватися до ковчега, однак усі їхні спроби розбивалися вщент об це міцно споруджене судно. Інші чіплялися за ковчег, але їх змивали розлючені хвилі або ж удар дерева чи каменю, що падали з усіх сторін, змушував їх розімкнути руки.ІВ 53.1

Ті, хто злегковажив застереженням Ноя і насміхався над вірним проповідником праведності, надто пізно розкаялися у своєму невір'ї. Ковчег немилосердно кидало й гойдало з боку в бік. Ревіння звірів, які перебували в ковчезі, свідчило, що їх охопив смертельний жах. Але серед цієї боротьби стихій, розбурханих хвиль, розкиданих дерев і каміння ковчег рухався безпечно. Ангели, могутні силою, провадили його, зберігаючи від пошкодження. Кожна хвилина безпечного плавання ковчега під час страхітливої бурі, що тривала сорок днів і сорок ночей, була чудом Всемогутньої Сили.ІВ 53.2

Тварини, опинившись віч-на-віч із бурею, кидалися до людей, шукаючи людського товариства, ніби очікуючи від них допомоги. Деякі люди прив'язували своїх дітей і самих себе до могутніх звірів, знаючи, що вони будуть боротися за життя і видеруться навіть на найвищі вершини, рятуючись від води, котра підіймалася. Буря не вщухала — вода прибувала швидше, ніж спочатку. Дехто прив'язував себе до високих дерев, які росли на найвищих пагорбах, проте, вирвані з корінням, вони з шаленою швидкістю, неначе хтось зі злістю жбурнув їх, проносилися в повітрі, зникаючи разом з камінням і землею в гребенях високих, киплячих хвиль. На височинах люди й звірі змагалися за місце для себе, доки всіх не змивали пінисті води, що майже досягали найвищих точок землі. Нарешті були затоплені найвищі вершини — люди і звірі загинули у водах потопу.ІВ 54.1

Ной та його родина з нетерпінням спостерігали за тим, як спадає вода. Він бажав знову опинитися на землі. Ной випустив крука, котрий відлітав і повертався до ковчега. Не одержавши бажаної інформації, Ной випустив голуба, котрий, не знайшовши для себе пристановища, повернувся до ковчега. Через сім днів він знову випустив голуба, і коли той прилетів, тримаючи в дзьобі оливкового листочка, родина, що складалася з восьми осіб і була так довго зачинена в ковчезі, дуже зраділа.ІВ 54.2

Знову з Неба зійшов ангел і відчинив двері ковчега. Ной міг зняти верхню частину ковчега, але не міг відчинити зачинених Богом дверей. Бог промовив до Ноя через ангела, який відчинив двері, звелівши родині Ноя вийти з ковчега та вивести всі живі створіння.ІВ 54.3