21 лютого. Навіть природа підкоряється Божим повелінням

“А люди дивувалися й говорили: Хто Він такий, що й вітри, і море Йому підкоряються?” (Матв. 8:27).ЗПІ 71.1

Спаситель змучився від тривалої напруженої праці та, звільнившись на певний час від численних прохачів, ліг на необтесаних дошках, з яких був зроблений рибальський човен, і заснув. Незабаром погода, дотепер тиха й приємна, змінилася. Небо вкрилося темними хмарами, і жорстока буря, яка нерідко відвідувала ту місцевість, налетіла на море. Сонце зайшло, на воду спустилася нічна темрява. Люті хвилі почали битися об човен, загрожуючи будь-якої миті потопити його. Човен то виносило на гребінь великої хвилі, то раптом кидало донизу до самої її основи. Він став іграшкою у владі бурі... Сильні сміливі рибалки... не знали, що зробити в такий жахливий шторм... Одна за одною на них накочувалися хвилі, і кожна з них загрожувала загибеллю...ЗПІ 71.2

“Учителю, хіба Тобі байдуже, що ми гинемо?” Цей відчайдушний зойк розбудив Ісуса від Його міцного сну... У Своїй Божественній величі Він підвівся в скромному рибальському човні серед бурхливого шторму та хвиль, які перепліскували через борт, і яскравий спалах блискавки осяяв Його спокійне, безстрашне обличчя. Він підняв руку, яка так часто чинила діла милосердя, і сказав розбурханому морю: “Перестань, ущухни”. Шторм припинився, бурхливі хвилі заспокоїлися. Хмари зникли, і на небі з'явилися зірки, човен нерухомо застиг у штилі. Обернувшись до Своїх учнів, Ісус докорив їм, кажучи: “Чому ви такі лякливі? Невже не маєте віри?”ЗПІ 71.3

Учні завмерли. Вони не вимовили жодного слова, навіть імпульсивний Петро не зміг висловити благоговійного страху, який наповнив його серце. Човни, що супроводжували Ісуса, зазнали тієї самої небезпеки, що й човен Ісуса. Страх, а потім відчай охопив тих, хто в них плив, але за наказом Ісуса тиша настала там, де ще мить тому бушувала буря. Усі страхи стихли, оскільки небезпека минула. Люта буря зігнала човни в одне місце, тому всі, хто в них перебував, бачили здійснене Ісусом чудо. У цій тиші вони почали перешіптуватися між собою: “Хто Він такий, що й вітри, і море Йому підкоряються?” Ця вражаюча сцена назавжди залишилася в пам'яті її очевидців (Дух пророцтва, т. 2, c. [307-309]).ЗПІ 71.4